Єдність музики та філософії у Григорія Сковороди
Автори: Олена Чіркова, Катерина Любонько
«Таку ціну боги назначили за пісню: ставати тим, про що співаємо».
Слова, приписані Піфагору
Чи помічали ви, як часто співають персонажі у творах Сковороди? Його література пронизана музикальністю. Майже в кожному філософському творі ми знайдемо музично-поетичні вкраплення, не кажучи вже про те, що власне філософія вважається «найдосконалішою музикою»1.
Сучасники знали Григорія і як музиканта, але мелодії, що він складав, до нас не дійшли. Деякі з них стали народними, а отже анонімними, – відомо, що пісні Сковороди переспівували його сучасники, зокрема бандуристи. Все ж є декілька мелодій, які дослідники приписують його авторству. До прикладу, не так давно Онися Шреєр-Ткаченко натрапила у збірнику духовних концертів і відправ із бібліотеки Києво-Софійського собору «Відправу на вісім голосів», підписану «Грицькова». Деякі дослідники припускають, що йдеться саме про Грицька Сковороду2. Можливо, його мелодії ще чекають в архівах на своїх пошуковців.
Отже, насолоджуватися сповна його музикою наразі ми не можемо. Але можемо у філософських творах Григорія Савича відкрити для себе музикальність його душі, що доповнить і збагатить образ нашого вчителя. Спробуймо ж відтворити більш цілісний портрет Сковороди, звернувши увагу на музику в його житті і творах.
Із дитинства Грицько був знайомий із рідним фольклором, у його сім’ї дотримувались народних звичаїв та традицій, часто співали пісень. Життя тодішніх українців супроводжувала християнська традиція, а отже, малий ще філософ виховувався і на церковній музиці. Один із випускників Київської духовної академії, що жив на століття пізніше від Григорія Савича, Віктор Аскоченський згадував, що, «Сковорода навчився співати на криласі3 дуже рано, коли ще не вмів ані читати, ані писати»4. Співав він добре, бо мав досконалий слух і чудовий голос. До того ж із дитинства Григорій був схильний до гри на музичних інструментах. Як згадує Іван Снегірьов: «[він] самотужки навчився грати спершу на дудочці5, а потім на флейті»6. А інший поціновувач Сковороди Ізмаїл Срезневський пише, що «помалу-малу він так удосконалив свій інструмент, що міг передавати на ньому переливи голосів співочих птахів». Флейта супроводжувала філософа протягом усього життя, в усіх його мандрах. Можна уявити, які речі ми би мали з собою при кожній нагоді і цінували протягом усього життя.
Співочий талант Григорій із семи років розвивав у дяківській школі, де вивчали восьмиголосний спів духовних мелодій, «"самогласний" спів, тобто ті самі псалми та ірмоси на певний голос, а також спів "подібний", тобто спів подвійного тексту на один і той самий голос»7. У той час Гриць співав і у церковному хорі.
По закінченню дяківської школи він продовжив навчання в Києво-Могилянській академії – одному з найкращих європейських закладів того часу. Там на талановитого юнака звернув увагу диригент співочої капели, тож Григорія відразу прийняли до хору при академії. Він навчився грати на багатьох інструментах і опанував принципи партесного співу8 та основи композиції, тому став незамінною людиною в оркестрі. В академії проявити музичний талант можна було не лише в капелі, адже музична культура стала невіддільною частиною тамтешнього життя й навчання. Зокрема, музикою супроводжувалися філософські та богословські диспути. Вони починалися і завершувалися хоровим співом, в перервах студенти грали інструментальні п’єси, співали канти9. Також вихованці академії дуже любили ставити театралізовані вистави та вертепи, до яких Сковорода часто писав поезії та музику, зокрема колядку «Ангели, знижайтеся», що увійшла до збірки філософа «Сад Божественних пісень». Ноти до неї збереглися в записах найстарішого з відомих в Україні вертепів, а саме Ґалаґанівського (Сокиринського)10.
Історія переповідає, як зберігся цей вертеп. Якось до маєтку Ґалаґанів прийшли колядувати київські студенти. Господарям дуже сподобалася вистава, і вони так тепло прийняли студентів, що ті у відповідь подарували їм цілий вертеп та передали місцевому хору ноти. Таким чином мелодія, яку найімовірніше написав Сковорода до своєї поезії «Ангели, знижайтеся», теж збереглася. Сьогодні ми маємо змогу її послухати у виконанні гурту «Хорея Козацька» під керівництвом Тараса Компаніченка.
Після семи років навчання в Києво-Могилянській академії Григорія відбирають до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни, де він протягом двох років співає та, як припускають деякі дослідники11, пише духовну музику. Михайло Ковалинський, найближчий учень та друг Григорія Сковороди, теж згадує, що його вчитель укладав музику для виконання під час церковних служб: «Він компонував духовні концерти, поклавши на музику деякі псалми, а також вірші, що їх співають під час літургії, і ця музика сповнена простої, але поважної гармонії, проникливої, чарівної, зворушливої». Це важливо згадати, адже духовна музика на той час була найбільш професійною. Тож компонування мелодій у цих жанрах свідчить про високий рівень музичної майстерності Григорія Савича.
Дивує широта музичних зацікавлень майбутнього філософа. Зі згаданого ми бачимо, що він писав музику в різних жанрах – і світських, і духовних, і фольклорних. А виконувати музику міг на різних інструментах: на сопілці та флейті, на скрипці, бандурі, гуслях.
Надалі музика у житті Сковороди поступилася філософії та педагогіці, хоча і флейта, і внутрішня музикальність незмінно залишилися з ним. Михайло Ковалинський згадує, наприклад, як учитель допоміг йому позбутися страху перед мерцями: він приводив Михайла на цвинтар, іноді залишав його, ховаючись неподалік і награючи якусь заспокійливу мелодію; і це подіяло. Тож Григорій Савич використовував музику і як засіб виховання та зцілення.
Погляньмо тепер на музику у філософовій творчості. Сам Сковорода про себе писав: «Не орю ж, не сію, не купую, не воюю, відкидаю ж будь-яку життєву печаль. Що ж роблю? Ось що: "Завжди благословляю Господа, оспівую воскресіння його!"»12 Може, так він називав свою сродну працю?
Спершу Сковорода писав поезію, а вже потім прозові трактати й діалоги. Хоча точніше було би сказати, що поезію він писав із юнацьких років і протягом всього життя, а прозові твори почав писати лише з того часу, коли приступив до викладання поетики в Переяславському колегіумі. Так і збірка «Сад божественних пісень» була справою майже всього його життя – вона складається з 30 пісень, написаних у 1750-1785 роки. Ці пісні виконувалися у супроводі різних музичних інструментів, іноді на кілька голосів, і всі ці мелодії також укладав Сковорода. Приводи до написання пісень були різні – у збірці є колядки, великодні пісні, вітальні пісні до урочистих подій, пісні-коментарі на цитати з Біблії та з інших текстів. Складається враження, що поезія і музика супроводжували його плин життя всюди і завжди.
Але що дивовижно, музика у Сковороди присутня не лише в поезії, а й у прозі. Погляньмо просто на назви творів: серед них бачимо симфонії – так він називав свої коментарі до обраних фрагментів у Біблії. Давньогрецьке слово «симфонія» означає «співзвуччя». Тобто філософ своїми творами – як-то «Симфонія, названа Книга Асхань» чи ряд симфоній у трактаті «Нарцис. Слово про те: пізнай себе» – ніби будував єдиний акорд з головним текстом свого життя, Святим Письмом.
У сюжет своїх творів Сковорода теж досить часто вплітав музичні ходи. Так, наприклад, у притчі «Убогий Жайворонок» є сцена бенкету, в кінці якого всі присутні розділяються на дві частини хору й у супроводі сопілки співають «Пісню Христовому Різдву про його убогість». Цією піснею й завершується притча. А твір «Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру» саме починається з пісні – у ній закладені основні ідеї подальшого діалогу.
Також доволі часто персонажі Сковороди за допомогою пісень висловлюють свої життєві гасла. Один із найцікавіших таких прикладів міститься у творі «Боротьба архистратига Михаїла зі сатаною про це: легко бути добрим», де один за одним проспівуються різні підходи до життя. Спершу чуємо (чи то читаємо) пісню багатіїв – тобто тих, хто керується в житті саме ідеєю збагачення:
Хоч у світі я поганий – лиш би був багат.
Нині совість не у моді, дасть лиш злато лад.
Як нажив не запитають, був би жирний гріш.
Як багат, то всім я брат, чесного не згірш.
Що у світі в нас ганебне? Гаманець худий.
Жити жебрами? Спущуся краще в смертний гній…
Наступну пісню співають так звані лицеміри, тобто ті, хто судять по зовнішності і хто навіть Бога шанує поверхово, засновуючись на зовнішніх умовах:
Боже, встань, чого дрімаєш?
Чом за нас не вболіваєш?
Беззаконних шлях цвіте!
Їм нема біди ніде.
Ми ж тобі свічища ставим,
Кожен день молебні правим!
…
Дай багатство всіх нам мов!
Отоді тебе прославим,
Свічки золоті поставим.
Позолочені всі храми
Зашумлять тобі піснями –
Тільки золотий дай вік!
І третім звучить гасло святих архангелів про те, у чому вони бачать щастя і чим врешті можна бути задоволеним:
Як безодню океана жменькою не закидати,
Так малесенькій краплині піч вогненну не здолати.
Та чи може у печері вік орел свій коротати?
Як на край святий небесний вилетів він погуляти.
Так не буде ситий плотським дух.
Дух – безодня у людині, ширша вод всіх і небес.
Не наситиш тим довіку, чим полонить світ цей весь.
Звідси сум шкребе невгамно, туга і печаль у грудях,
І неситість, що із краплі жар іще сильніший будить.
Знай: не буде ситий плотським дух.
О роде плотський! Невігласи! Доки ти тяжкосердний?
Зведи очі сердечні. Повернись до небесної тверді.
Чому не шукаєш знання, що зветься Богом?
Чому ти не прагнеш, щоб побачити його?
Безодня безодню раптом задовольнить.
До речі, остання пісня також є у збірці «Сад божественних пісень». Таким чином поетичні та прозові твори Сковороди переплітаються у єдине ціле, передаючи його світогляд.
Врешті музика присутня в його творах і у вигляді окремих вкраплень – висловів, образів, цитувань. Славнозвісні слова «Музика – великі ліки в скорботі, утіха в печалі і забава в щасті» промовляє персонаж на ім’я Пишек у притчі «Благодарний Еродій», аби показати свою освіченість. А байка «Гній і Алмаз» завершується «сими Аристотеля про музику словами: ρυθμος δε χάιρομεν δια το Γνώριμον και συντεταγμένον13. Хто се розжує, той знає, що означає Ρυθμ. Се слово на Русі у багатьох устах, але не у багатьох умах.» Тут філософ використовує музичне поняття «ритм» як символ – для Сковороди ритм стосується не лише музики, але укладу всього життя, зокрема через музику він пізнає і пояснює для себе світ.
Тож як можна читати Сковороду та не чути всієї цієї музики? Вона була з ним із самого дитинства – як перша любов, – і далі супроводжувала його протягом усього життя: розважала в студентські роки, допомагала виховувати учнів у зрілі роки і пронизала його літературно-філософські творіння. Спершу Григорій навчився співати, потім грати на сопілці та інших музичних інструментах, згодом створювати мелодії і врешті складати «найдосконалішу музику», якою є філософія. Його поезія і проза стали всуціль оспівуванням таємниці життя. Прислухаймося до їхнього звучання і, можливо, ми почуємо більше, ніж раніше. Погляньмо на самого Сковороду і, можливо, ми побачимо новий, яскравіший образ нашого знаного філософа.
1. М. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди // Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: У 2-х т. – К., 1973
2. Див. Л. Ушкалов. Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди. – К.: Дух і Літера, 2017
3. Місце в церкві для співаків хору.
4. Л. Ушкалов. Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди. – К.: Дух і Літера, 2017
5. Тобто на сопілці.
6. Л. Ушкалов. Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди. – К.: Дух і Літера, 2017
7. Там само, С. 43.
8. Партесний спів – різновид багатоголосного (найчастіше чотириголосного) хорового виконання a cappella за окремими голосами-партіями (партесами).
9. Кант (від лат. cantus – «спів», «пісня») – церковна або світська пісня для триголосного ансамблю або хору, що була поширена у XVI–XVIII ст. в Україні.
10. Вертеп називають за прізвищем родини Ґалаґанів або за назвою села Сокиринці (Полтавської обл.), де був їхній маєток.
11. Таке припущення висловлюють зокрема Г.Квітка-Основ’яненко, Григорій Данилевський, Ізмаїл Срезневський.
12. Г. Сковорода, Боротьба архистратига Михаїла зі сатаною про це: легко бути добрим.
13. (гр.) «У ритмі нам дає насолоду відомість і порядок».