вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Київ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Зрозуміти Ґанді

Автори: Гаріанто Г. Мегта, Манджула Наваті

Могандас Карамчанд Ґанді
Могандас Карамчанд Ґанді

 

Архітектора руху ненасильницької громадянської непокори, завдяки якому індійська нація здобула незалежність, Могандаса Карамчанда Ґанді шанували як палкого активіста, відважного борця за свободу і проникливого політика. За свій вельми аскетичний спосіб життя, безкомпромісний етичний кодекс і суворе дотримання людських цінностей він здобув загальну любов, відданість, якою зазвичай вшановують святих, і навіть титул Магатми. Його глибокий вплив на таких світових лідерів, як Нельсон Мандела і Мартін Лютер Кінґ, можна вважати, змінив хід історії.

Та щоб збагнути справжню глибину цієї людини, маємо поміркувати. Можливо, зрозумівши дух його піднесених ідеалів, ми можемо перетворити спадщину Ґанді в практичний і міцний інструмент для трансформації та оновлення в наші дні.

Щоб віддати шану непохитному прагненню Ґанді до істини з нагоди 150-річчя з його дня народження, Acropolitan Magazine зустрівся з дослідником Ґанді, істориком-культурологом доктором Трідіпом Сухрудом. Будучи директором Фонду збереження та пам’яті Сабарматі Ашраму, він опікувався створенням Порталу спадщини Ґанді – найбільшого у світі цифрового архіву, присвяченому Ґанді. Д-р Сухруд вільно володіє усіма трьома мовами, якими писав Ґанді, і є автором численних книжок, серед яких «Любий Бапу: листування Мірабан і Ґанді», а також двомовного видання  «Хінд Сварадж» («Індійського самоврядування»). На даний момент він працює над перекладом щоденників Ману Ґанді і 20-томним архівним проектом, названим «Листи до Ґанді». Д-р Сухруд знаний як авторитетний біограф Ґанді, дослідник його літературної й інтелектуальної спадщини. Ось фрагменти з нашої розмови.

Історик-культуролог доктор Трідіп Сухруд
Історик-культуролог доктор Трідіп Сухруд

 

ACROPOLITAN MAGAZINE (А): Вельми аскетичне життя Ґанді є легендарним. Він наголошував на потребі жорсткого самоконтролю щодо дієти, одягу, цнотливості, медикаментів; майже до одержимості. На вашу думку, що могло спричинити такий рівень самообмеження?

Д-Р ТРІДІП СУХРУД: Це просто, воно походить від його потреби побачити Бога віч-на-віч. Питання в тому, чи може людина побачити Бога віч-на-віч, коли вона все ще у фізичному тілі? Ґанді відповідає, що жодна людина не може побачити Бога віч-на-віч. І навіть, поки людина має тіло, поки вона у тілі, вона не може дійсно прагнути побачити Бога. Це класична філософська проблема зв’язку між духом і матерією. І Ґанді знає це.

Але, за його словами, те, на що ми здатні, – це чути голос Бога, голос істини. Згідно з Ґанді, є дві умови, щоб це уможливити: перша – це набута здатність слухати цей голос, що йде зсередини, друга – здатність донести світу, що він діє за дорученням цього голосу.

Ґанді говорить про голос Равани – неправди, его, і голос Рами – істини. Аби мати змогу розрізняти ці два внутрішні голоси, щоби бути певним, що чуєш голос істини, а не неправди, потрібно опанувати свої чуття, розум та бажання.

Допоки чуття не в гармонії, людина не здобуде те, що Ґанді називає досконалою свідомістю. І для Ґанді всі бажання, походять вони від розуму, чи від тіла, задовольняються тільки через тіло. Насправді це тіло, що прагне, сигналізує про насичення чи голод, відчуває біль чи задоволення. Таким чином, оскільки тіло являється перешкодою, єдиний шлях упоратися з ним – це підкорити його волі розуму, волі свідомості. Якщо тіло діє незалежно від свідомості, тоді виникають проблеми.

А: Сатьяграха може бути перекладена як Сила Істини, але також означає громадянську непокору, відмову від співпраці чи пасивний спротив. Але ідея, здається, використовувалась як щось більше, ніж політичний інструмент. Який принцип лежав в основі сатьяграхи?

Д-Р СУХРУД: Що таке діяти згідно з сатьяграхою? Коли слід проявляти непокору? Ґанді каже, що проявляє спротив, коли щось огидне його совісті, і тоді він кориться вищому закону.

А: Але хіба це не може бути дуже суб’єктивно?

Д-Р СУХРУД: Звісно. Ґанді говорить, що його бачення істини передбачає можливість помилитись. Таким чином, сатьяграха – це процес діалогу.

У будь-якому пошуку правди, ви маєте враховувати можливість помилки. Тому питання в тому, чи можете ви і я мати відносне бачення правди, яке може згодом привести на шлях абсолютної істини? Ми повертаємось до старої філософської проблеми: істина абсолютна чи відносна?

Відповідь Ґанді на це дуже проста. Він каже, що йому не дано пізнати істину у всіх її аспектах. Він вірить у буддійське чи джайністське бачення істини, яке говорить, що вона багатогранна… анекантвада (anekantvada), тобто є anek anth, або ж багато можливих шляхів у цьому пошуку правди. Істина завжди матиме багато різних облич, і кожна людина зможе глянути лиш на частину з них.

Таким чином, у практиці сатьяграхи немає однозначних позицій. Послідовники сатьяграхи завжди ведуть діалог. Це не стратегічний хід. Це філософське судження, яке вбачає можливість наявності істини в словах інших. Навіть ті, хто чинить значною мірою несправедливо, можуть бути праві, принаймні певною мірою.

А: Ґанді сказав: «Досвід навчив мене, що коректність – це найважча частина сатьяграхи». Чим насправді є коректність у контексті сатьяграхи?

Д-Р СУХРУД: Коректність є двох видів. Спершу, маємо визнавати, що може бути істина, доступна для вас, та недоступна для мене. Тому, я усвідомлюю, що ви так само, як і я, спроможні розуміти істину і чинити згідно з нею. Далі, якщо я скажу, що ви не спроможні ані пізнати її, ані діяти з її розумінням, тоді в чому сенс сатьяграхи? Ви будете сліпі до будь-якої істини, яку я пропоную вам.

Тому ввічливість, коректність полягає в тому, що я вбачаю у вас людину. Сатьяграха – єдина форма протесту, яка усвідомлює людяність інших. Саме тому в світогляді Ґанді немає поняття чистого зла. Готовність Ґанді до спілкування з Британською імперією спирається на ідею, що навіть імперія спроможна зрозуміти істину. Кожен може освітити темряву променем світла.

А: Як виховати цю коректність або пробудити це світло, це прагнення шукати і враховувати істину?

Д-Р СУХРУД: Поведінкою, прикладом. Отже, ідея зразка.

А: Чи визнає Ганді обов’язком лідера бути прикладом для наслідування?

Д-Р СУХРУД: Завжди. І це стосується не тільки Ґанді. Кожен, хто прагне реформ, має почати зміни з самого себе. Якщо я прошу вас споживати менше, спершу я повинен споживати менше. Якщо я прошу вас перестати експлуатувати, я мушу спочатку переглянути свої вчинки на рахунок визиску. Якщо я прошу вас сісти за ґрати заради свободи, чи готовий я зробити те саме?

Він каже, що керувати іншими можливо тільки тоді, коли ви можете керувати собою, і якщо ви здатні постійно зменшувати відстань між вашими словами і вчинками.

А: Лідерство може бути дуже складним питанням. Оскільки життя не чорно-біле, лідерство містить різні духовні та етичні дилеми. Які моральні дилеми були у Ґанді та як він їх вирішив?

Д-Р СУХРУД: Поняття ненасилля, наприклад, дуже проблематичне. Що ми повинні робити, коли поліція приходить до нас зі звинуваченнями? Незважаючи на те, що закон дозволяє самозахист, Ґанді ставить під питання, чи може послідовник сатьяграхи себе захистити. І якщо так, то чи всі засоби виправдані? Тобто чи можу я, захищаючи себе, атакувати нападника? Ґанді каже: «Ні. Справжній послідовник сатьяграхи не захищає себе».

А: То як правильно вчинити у такій ситуації?

Д-Р СУХРУД: Ніяк. Ви стоїте, а на вас нападають. І вас б’ють доти, доки нападник не побачить безпідставність, неправильність свого насилля.

А: Хіба немає гідності у відстоюванні справедливості? Не роблячи нічого і будучи збитим з ніг, людина насправді не підтримує активно те, що є необхідним і справедливим.

Д-Р СУХРУД: Ґанді має на це абсолютно протилежний погляд. Завдання послідовника сатьяграхи сказати гнобителю: «Роби найгірше, на що ти здатен. Якщо забравши моє життя, задовольниться твоя потреба в насиллі, тоді вперед... До справи». Це крайність у ставленні до насилля, яку практикував Ґанді.

Один з його найсильніших проявів непокори був під час пікету в соляних копальнях Дхарасана 1930 року. Послідовники сатьяграхи підходили до огорожі з колючого дроту, яка захищала чани для випарювання солі, і їх били щодня протягом тижнів! З медичних записів відомо, що серед тих, хто отримав пошкодження, у багатьох були переломи пальців, рук. У всіх були переломи черепа чи плечей. Ґанді сказав цим робітникам, щоб жодна рука не була піднята щоб відбити будь-який удар, не захищати навіть обличчя. Він вірив, що єдиною відповіддю на таку форму насилля, могло бути досконале ненасилля. 

Це набуло міжнародного розголосу, що поставило легітимність британського панування над Індією під питання. Світ почав розуміти, що цей акт абсолютного ненасилля довів марність насилля як легітимного засобу упокорення людей.

А: Іншими словами, цивілізований світ не може виправдати використання нецивілізованих методів?

Д-Р СУХРУД: Так. Питання в тому, яким є зв’язок між засобами і метою. Ми звикли вірити, якщо мета хороша, то немає значення, які засоби ми використовуємо. Ми хочемо свободи за будь-яку ціну. Ґанді не погоджується. Існує незламний зв’язок між засобами та метою. Засоби, наче насіння, що розкаже нам, які плоди ми зможемо зібрати. Отже, якщо ви здобуваєте свободу насиллям, то насилля стає легітимним засобом для цього соціуму, який тоді не зможе прагнути бути ненасильницьким, вільним від визиску, справедливим суспільством. Коли від початку вірять, що всі засоби виправдані, що стримає новий соціум від несправедливої поведінки зі своїми ж людьми?

Кожен колектив вважає свою мету шляхетною. Навіть люди, які лінчують інших, вважають свою мету шляхетною, бо вони захищають корову (священну), і тому хочуть застосовувати будь-які можливі засоби. Хіба це не аргумент? Ґанді каже, що саме це відбувається, коли насилля та експлуатація стають справедливими засобами.

А: Ґанді говорив про «справжню цивілізацію як про той спосіб керування, який вказує людині шлях до обов'язку». Він наголошує не на невід’ємних правах, але на встановлених обов’язках. Про які обов’язки говорить Ґанді?

Д-Р СУХРУД: Ґанді хотів сказати, що ми не будемо жорстокі. Ми не будемо експлуататорами. Ми створимо умови, за яких кожна людина спроможна спробувати реалізувати свій потенціал. Наш обов’язок створити сприятливі умови, або те, що називається піклуванням. Не через примус, а через моральні обов’язки, які є основою всієї благодійної роботи. Без поняття обов’язку не може бути благодійності чи піклування.

Той факт, що ми зараз маємо закон про соціальну відповідальність підприємства – це сигнал для нас, що багатії нашої країни забули про поняття обов’язку. Якби кожен виконував свої обов’язки перед іншими людьми, не було б необхідності в такому законі чи примусовому виконанні обов’язків. Тому я не думаю, що цей закон є великою нашою заслугою; для мене це ознака відсутності заслуг.

Поняття обов’язку є основоположним для будь-якого суспільства. Я не думаю, що може бути суспільство, де немає уявлення про обов'язки одного перед одним. Так ось, ваші права законні, обов’язки – ні, і це дуже важлива різниця. 

А: Здається, Ґанді тут трохи наївний? Бо зазвичай, обов’язки, які ми виконуємо, доволі особисті.

Д-Р СУХРУД: Ні, він не наївний. Що таке особисте? Поняття «особистого» поширюється на всіх нас, чи не так? Наприклад, ми всі кажемо: «Це моє місто». Те, що ви будете турбуватися про природу – особисте? Звісно. Це ваша турбота про природу так само, як і тих, хто прийде після вас. І, таким чином, ідея того, що є моїм, потенційно включає прийдешні покоління.

А: Чи вважає Ґанді, що громадянин повинен розширити масштаб своїх так званих особистих обов’язків.

Д-Р СУХРУД: Так. Наприклад, що складає «особисте» для лідера?

А: Усі, ким він керує, є частиною його особистого.

Д-Р СУХРУД: Саме так. То чи може лідер ставити на перше місце свою сім’ю?

А: Не ціною тих, ким він керує.

Д-Р СУХРУД: Так. Ми розуміємо це. І ми надихаємось лідерами, як Ґанді, які завжди розширюють діапазон своїх обов’язків, тим самим включаючи до нього знедолених.

А: Ґанді не приховував свого болю за сучасну цивілізацію. Він виступав за вимогливий спосіб життя і зробив багато суперечливих тверджень, особливо у «Хінд Сварадж», де він категорично висловлюється проти юристів, лікарів, лікарні, залізниці. Що Ґанді намагався висвітлити і відродити у своєму заклику повернутись до витоків?

Д-Р СУХРУД: Я вважаю, що нам не слід сприймати «Хінд Сварадж» буквально. Ми забуваємо, що це філософський текст. Він не програмний.

Маємо розуміти, що він був написаний у час, коли того, що ми називаємо «сучасним», ще не було як такого. Коли Ґанді писав це у 1908 році, «сучасне» було лиш однією з можливостей. Власне, більшість людей жили поза «сучасним», і те, що ми зараз називаємо «примітивним» було нормою.

Ґанді каже, що сучасність переносить фокус людських цінностей з людини на об’єкти. У філософському плані це перенесення поняття доброчесності людини або людської чесноти на об'єкт, те, що ми сьогодні називаємо споживацтвом. Це по-перше.

По-друге, ми мусимо розуміти, що колоніалізм був тісно пов’язаний із сучасністю. Індустріалізація була б неможливою без колоніальної структури, яка її підтримувала. Які дві науки прийшли до Індії як частини сучасної західної освіти? Право та медицина. Те, що ми будемо керуватись законами, які не є нашими власними, стало можливим через нашу участь у правовій системі.

А: То ви кажете, що коли Ґанді виступає проти лікарень, залізниць, він використовує їх як символи?

Д-Р СУХРУД: Це метафори. Залізницю довгий час бачили в Індії як найперший сучасний артефакт, породжений індустріалізацією. Навіть сьогодні ми вважаємо залізниці знаком прогресу, правильно? Якщо у вашому місті з’явиться хороший метрополітен, ви, ймовірно, знову оберете той уряд, що його побудував, бо метро вважається ознакою прогресу.

А: Але в нашому контексті хіба це не прогрес?

Д-Р СУХРУД: Але хіба тільки в цьому справа? Хоча такі блага необхідні нам, це не мірило прогресу. Хтось може посперечатись, сказавши, що це ознака занепаду, яка вилилась у нерівномірне зростання і створила міста, які складно контролювати. Якби ріст був більш збалансованим, Бомбей був би придатним для життя, у Делі можна було б дихати.

А: Яким має бути ставлення сучасної індійської молоді до Ґанді?

Д-Р СУХРУД: Воно не може бути простим; Ґанді не та людина, до якої легко сформувати однозначне ставлення. Але хід моїх думок дуже простий. Якщо ви нещасні у світі, в якому живете, якщо ви думаєте, що існує несправедливість, бідність, голод, які ви не можете пояснити навіть собі, тоді вам потрібно познайомитися з Індією. І Ґанді – один із тих, хто допоможе глибоко пройнятись Індією.

У так звані «нормальні часи» ми не хочемо співпрацювати з будь-ким, хто ставить незручні моральні питання – власне саме таким було ставлення Індії до нього. Тільки в часи кризи ми повертаємось до Ґанді. І в такі часи він може бути сильним союзником, показуючи нам, як ми можемо зробити і особисте життя, і життя суспільства кращими.