«І якби на те моя воля,написала б я скрізь курсивами:— Так багато на світі горя,люди, будьте взаємно красивими!»

Ці слова належать видатній жінці сучасності, української письменниці та поетесі Ліні Костенко. Вона пише про людей та для людей, нагадуючи про щось дуже важливе, найголовніше, оспівуючи вічні цінності та закликаючи людство боротися з пороками. Не лише твори поетеси, а й факти її біографії, що свідчать про величезну силу волі, мужність, нонконформізм і, разом з тим, душу дами, яка надзвичайно тонко відчуває, – все це надихнуло членів Одеської філії «Нового Акрополя» провести вечір поезії Ліни Костенко. І хоча ми не знайомі з цією надзвичайною жінкою особисто, в цей вечір все в «Новому Акрополі» нагадувало про неї. Зала була прикрашена осіннім листям, на старовинному піаніно лежала калина, звучали рядки творів Ліни Василівни.

І все кружляє в дивній круговерті,Саме в собі шукає опертя.І є природа. І немає смерті,Є тільки різні стадії буття.

Л.В. Костенко

Звісно, в цей вечір було багато сказано про кохання. Саме любов Ліна Костенко вважає найголовнішою зброєю проти зла. Цим світлим почуттям пронизано кожен її твір. Між тим, знайомлячись з її біографією, розумієш, що інакше бути не могло. Вірним супутником, другом та соратником Ліни Костенко був її чоловік – директор Кіностудії ім. О. Довженка Василь Цвіркунов. Нажаль, він вже пішов із життя, проте та ніжність, турбота, почуття, які вони дарували один одному, досі продовжують своє життя у спогадах, старих листах та на сторінках книжок Ліни Костенко.

Недумано, негаданоЗабігла в глухомань,Де сосни пахнуть ладаном В кадильницях світань,Де вечір пахне м'ятою, Аж холодно джмелю...А я тебе, а я тебе, А я тебе люблю...

Л.В. Костенко

Після того, як у цей осінній вечір ми стільки дізналися про життєвий шлях поетеси, почитали її чарівні й дуже глибокі вірші, нам здалося, що ми з нею все ж таки знайомі…

Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось… Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне, не загубіться у юрбі. Не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди, минає славне і гучне. Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку, шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона, в невідворотності зникань, як рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики людей велика ряснота. Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста.

Л.В. Костенко