Дивовижно, як чудовий ранок, щедро прикрашений сріблястою ковдрою пухнастого снігу навкруги та чудернацькими візерунками на вікнах автобусу, який везе тебе кудись за гомінке місто, перетворюється на ще один неперевершений день життя!       Дивишся за вікно і лікуєш хвилини, які залишилися до тієї миті, коли знову зможеш побачити радісні оченята, пустотливі посмішки та нестримну дитячу енергію… Так минає година, і на горизонті з’являється місце призначення – Люботинський інтернат. Звично підіймаєшся сходами на другий поверх, відчиняєш потрібні двері, заходиш до ігрової кімнати… Минають декілька секунд і и вже очі й посмішки цілковито напрямлені на нас.       Що може бути кращим за декілька годин всіляких ігор? Це нам, дорослим, здається, що ігри - то просто дитячі забавки, а насправді, саме через них наші маленькі друзі пізнають світ та взаємини, які в ньому існують.       Цього разу наші ігри були напрямлені на формування команди та сприйняття того, що існують різні ролі та обов’язки, які члени команди можуть на себе брати, а також толерантного ставлення один до одного.      Час спливає неймовірно швидко, і вже необхідно збиратися. Говоримо нашим маленьким друзям «до побачення», а вони машуть нам рукою та питають, коли ми знову приїдемо до них. Що ж, як не це, є найкращою нагородою за старання? І от вже виходимо з приміщення на вулицю з однією думкою: який же чудовий сьогодні день, один із тих, які хочеться пам’ятати все життя…