Кожного року наступають такі дні, коли в наших душах пробуджується очікування казкових чудес. Раз на рік настає ця дивовижна ніч: в небесах сяють зірки, мерехтить і скрипить під ногами сніг, а попереду світиться вікно, за яким сяє казкове дерево.

У передноворічні дні діється щось особливе. Згідно легенд, на небі в цей час відбувається велика битва Сонця із силами темряви і народжується перший промінь нового Світла. Тому у дні зимового сонцестояння в усі часи відзначалось свято Нового року, нового народження світу.

В цю ніч зазвичай запалювали вогні на ялинці, бо без вогню, що горить на землі, зірки не будуть знати, куда їм приходити. Земний вогонь на ялинці підхоплював світло зірок і сам ставав зоряним.

В ці священні дні люди завжди звертали погляд до неба і зірок, до того Вічного, що дає людині внутрішню силу і натхнення. Кажуть, обличчя людей в цю ніч – справжнє диво, тому що вони очікують дива, приготувавши свої сердця до найвеличнішої таїни.

Якщо людина живе цими миттєвостями, зірки переселяються в її душу, а з душі повертаються в її очі. Згідно легенд, у ці дні можна зустріти людей із зірками в очах, що несуть в собі благословіння неба.

Запалюйте у ці священні дні у ваших домах і серцях нові вогні, не промайніть повз дари Долі, які приносять щороку Волхви. Веселих і світлих вам свят!

(За матеріалами видання «Счастливого Рождества»)

 

 

Делія Стейнберг Гусман

Сьогодні я бачила... Волхвів

Сьогодні я бачила Волхвів. Вірні тисячолітній традиції, в означений день Вони з’явилися у мріях дітей та дорослих, бо Вони – Владарі для всіх.

Певна річ, маленькі діти сприймають дива як належне. Ось чому діти вміють і можуть тішитися кожною дрібничкою: жовтим листочком, дерев’янкою чи склом, що міниться барвами під сонячним промінням. Чарами цих Волхвів дитина прозирає заховані скарби, що належать чистій душі.

Та якось прийшли обтяжені прожитими роками дорослі і байдужісінько скинули їх на дитячу душу, зістаривши її і збіднивши на надії. Дорослі розтлумачили, що Волхви – це звичайнісінька вигадка, щось нереальне і неможливе, оскільки жоден з наявних приладів не зареєстрував їхнього існування чи появи серед людей. Того дня дорослі вигубили багато дітей,  навіть те добре дитя, яке жило в глибині власних сердець.

Та не всіх дітей вигублено; ті що лишилися, сіяли нові зернята мрій в очікуванні іграшок, радощів, тихої ходи Волхвів, які приходять з Таїни зірок і, сповнивши свою місію, знову повертаються в Таїну.

Та й не всі дорослі постаріли. Дехто потай від усіх з дитинства зберігає внутрішній мур – вічне і добре, здатність снити Волхвами навіть будучи дорослими. Ці дорослі досі вірять у Волхвів, які все відають, усе можуть і всьому зараджують самим лише небесним поглядом. Вони й дотепер нишком просять у них улюблених дорослими іграшок і трохи любові, трохи слави, шляхетну Ідею, задля якої варто жити, трохи супокою в серці, трохи просвітлення для затьмареної загадками голови.

Саме завдяки цьому багато дорослих з крихтою дитини в душі навчилися жити у високих замках, побудованих з цеглин мрії руками дітей, які нічого не відають про цеглу з глини. Кожен рік приходять до цих високих замків Волхви з різними дарами, з ідеалами для маленьких і великих, а над усе – з чудодійною даром надії, яка допомагає перечасувати сірі дні в очікуванні нових відвідин Волхвів, чиї Чари ніколи не щезають.