Чи знаємо ми справжнього Тараса Шевченка? Шевченка-інтелігента, Шевченка-художника, одного з улюблених учнів Карла Брюллова. Саме це питання лягло в основу творчого вечора в «Новому Акрополі», який відбувся 1 березня 2014 р.

На вечорі звучали пісні у виконанні акропольського хору, демонструвалися живописні полотна художника та відеофрагменти з фільму «Мій Шевченко» (незаангажований погляд Юрія Макарова на біографію митця). І звичайно, читали багато віршів – гострих, сучасних, більшість з яких не входили до видань «Кобзаря» за радянських часів.

 Українці вважають Шевченка головним поетом своєї країни. Насправді, його призначення було не лише поетичне. Він був Кобзарем, тобто будителем. У давнину кобзарі оповідали про героїчне минуле і кликали свій народ на боротьбу – проти несправедливості, проти.

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

 ***

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите вярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Своїкайдани, свою славу!

У березні у приміщенні «Нового Акрополя» відкрилася виставка живопису Тараса Шевченка, де представлені його акварелі, гравюри, портрети олією. Усього в художній спадщині Шевченка – понад 800 робіт.

«Странное, однако ж, это всемогущее призвание,– писав Шевченко у своєму щоденнику на засланні 1 липня 1857 р. – Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный  Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомол  кукропаю».