В суботу, 11 жовтня, охочі дізнатися історію Києва часів Київської Русі зробили прогулянку-екскурсію історичним центром міста. У нашому місті, Києві, гуляти можна годинами. І кожного разу, якщо йти не поспішаючи і уважно дивитися на будівлі, собори, меморіальні дошки, – відкриваєш для себе цілий світ непізнаного. І скільки б не читали про місто, завжди залишається щось таємниче, оповите серпанком історії та минулих часів. Колись і міста, і храми зводилися не на випадковому місці. Місто Київ, історію якого відраховують з 5 століття чи то й раніше, розташувалося на схилах берегів Дніпра в оточенні природного укріплення з гірського ланцюга. Дитинець – так колись називалася верхня і укріплена частина міста – був захищений високим валом, так що ворогові удвічі складно було підступитися. Це було й економічно вигідне місце: через Дніпро, як відомо, йшов шлях із варяг у греки, що сприяло розвитку торгівлі.

Отже, пригадати про колись славне місто ми вирішили, здійснивши прогулянку по трьом давньоруським містам, які були складовими частинами сучасного Києва, – «Місто Володимира», «Місто Ізяслава» і «Місто Ярослава», відвідавши території біля Десятинної церкви, Михайлівського Золотоверхого та Софіївського Соборів і дійшовши до Золотих Воріт. Місто Володимира, князя-засновника християнства в Київській Русі, колись розташовувався недалеко від сучасного Національного музею історії України. Це було укріплене городище, звідки свого часу розросталося місто Київ. Тут же знаходиться величезний камінь, на якому висічені слова, мовляв, звідси пішла земля Руська – цей камінь є символом стародавнього міста, історія якого ховається у глибині століть.

З майданчика біля каменя відкривається прекрасний краєвид на Замкову гору і видно два яри, в яких колись жили давньоруські ремісники (гончарі і кожум'яки). Тут же колись знаходилися княжі палаци, був споруджений жертовник, а також, на думку істориків, був побудований терем княгині Ольги.

Десятинна церква не збереглася до наших днів. Та це й не дивно: її стільки разів відбудовували, потім знову руйнували, що склалося повір'я, ніби на цьому пагорбі храми довго не стоять. Хоча саме Десятинна церква вважається першим кам'яним храмом Києва. І лише колишній фундамент та постійні розкопки, які ведуться на її території вже не перший рік, свідчать про те, що на цьому місці знаходилася київська святиня. По вулиці Десятинній поволі проходимо до другого міста князя Ізяслава, центральною спорудою якого був Михайлівський Золотоверхий монастир. Сьогодні собор є копією відреставрованого храму часів українського бароко, а в своєму первинному вигляді він був схожий на всі давньоруські храми – красива кладка з червоної цегли, багата мозаїка та фресковий живопис. За твердженням учених, над створенням храму працювали не візантійські майстри, а свої, староруські. На відміну від інших церков, куполи яких покривали міддю, вперше куполи цього собору були позолочені – тому його й назвали «золотоверхим».

У храмі довгий час зберігалися мощі святої Варвари, яка захищала від хвороб. Тому паломники різних століть, приїжджаючи до Києва, намагалися відвідати «духовний трикутник» столиці - Успенський собор Києво-Печерської Лаври, Михайлівський храм і Софію Київську.

Створення Софії Київської, відомої святині часів Ярослава Мудрого, залишається особливою і священною сторінкою в історії міста. Собор дуже символічний: у нім домінують числа 12, 7 і 4, які є знаковими не лише у християнстві, але й інших культурах світу. Собор має 13 куполів (один головний і 12 менших – символ Ісуса і 12 апостолів), чотири великі куполи – чотири євангелісти і знак поширення християнства на чотири сторони світла; підходячи із західного боку до центрального входу християни могли бачити 7 куполів. Оранта – образ пресвятої Богородиці – головна святиня храму. З піднятими руками, вона символізує заступництво і покровительство собору і місту. Є в Софії і так звана «непорушна стіна», яка з XI століття ніколи не руйнувалася. По легенді, доки стоїть ця стіна, доти й стоятиме Київ.

У стародавнє місто, яке було оточене могутнім муром, потрапити можна було через декілька воріт - Лядські ворота, Львівські, Московські і головні, або парадні, - Золоті. Їх свого часу навіть не міг захопити хан Батий. Над ворітьми колись височіла церква, мозаїку і залишки фрески з якої досі знаходять під час розкопок. Свої Золоті ворота, до речі, були в Константинополі, у Владимирі і в Єрусалимі.

A після екскурсії дослідники-екскурсоводи завітали до затишного кафе у давньоруському стилі "Ярослава", інтер’єр якого став продовженням мандрівки. Якщо Київ для багатьох залишається таємницею, то для екскурсійної групи – напіввідкритою таємницею! Навіть якщо дослідження та екскурсію проводять чотири гіди-аматори та один професіонал. Адже невелика праця-дослідження і натхнення дозволяють кожному бажаючому здійснити подорож крізь час до стародавніх витоків столиці.

Репортаж про екскурсію в газеті "Киевские ведомости"