Святкування почалося із традиційних галушок, адже, за українськими звичаями, гостей, щойно вони переступили поріг дому, запрошували до столу. А відтак, з’явилися і два кума, які почали правити теревені про життя своє козацьке і про вареники. На сцені розпочалося дійство "Ай лав ю, або вареники з сиром".
За нехитрим сюжетом, кум Грицько йде за сиром для вареників до сусідки Ганки і водночас думає посвататися до неї, на що Ганка відмовляє, даючи великого гарбуза:
"Ой дівчино, шумить гай, Кого любиш, серденько, забувай" "Нехай шумить, ще й гуде, Кого люблю змалечку, мій буде!"Не отримавши сиру, куми чекають на жінку, яка має повернутися з базару і наварити їм вареників. Щоправда, їстимуть вони їх не відразу, тому що немає ані дров, ані сил варити.
"Ой мій милий вареничків хоче, Ой мій милий вареничків хоче". "Навари, милая, навари, милая, Навари, у-ха-ха, моя чорнобривая".Однак все закінчується по-весняному щасливо, куми нагодовані і приходять на галявину, де дівчата водять хороводи "Вийди, вийди, Іванку" і "Подоляночку", а в кінці закручують веселого і грайливого Шума.
А далі у програмі вечора – чудові рядки української лірики, присвячені темі весні і кохання. Поезія супроводжувалася мелодіями М. Скорика та чудової сопілки на тлі зображень картин Катерини Білокур та Марії Приймаченко.
Однак вечорниці – це завжди танці і співи, тому не обійшлося без хорових виконань українських народних пісень, як то "Зелене жито", "Два дубки", "Підманула-підвела" та інших. А далі були танці до кінця вечора: всі бажаючі мали нагоду навчитися виконувати українські народні танці, кружляти у польках, вальсах. Як говорили у давнину – давали лиха закаблукам!