Аксіологічний поворот у сучасній філософії

П.Матвієнко, Харків

Друга половина ХХ ст. з «подання» Ричарда Рорті знаменувалася так званим «лінгвістичним поворотом» у філософії. Таке визначення ситуації у філософії має принаймні два обґрунтування. Перше обґрунтування пов’язане з значним інтересом до мовної проблематики у домінуючих на той час філософських напрямках (аналітична філософія, структуралізм, постструктуралізм), друге — означало крах фунда­менталістських ілюзій, тобто остаточну відмову від претензій побудувати теорію, яка була б істинною у класичному (кореспондентському) розумінні рефлективної відповідності з дійсністю. Натомість йшлося вже про більш або менш вдалий набір термінів, які, власне й складали мову теоретичного опису (за вдалим висловом Т.&nbsp,Куна, її «езотеричний» словник). Треба зазначити, що переосмислення методології науки у цьому напрямку дало привід для висновку про все більшу нарративність сучасної науки (І.Пригожин) та взагалі констатацію генетичної подібності літератури та наукових теорій. Можна також говорити про все більшу метафоричність сучасної науки, що, зокрема, знаходить свій вияв в інтертеоре­тичних, міжнаукових та крос-культурних запозиченнях.

Для сучасної філософії характерною є орієнтація на індивідуальність та неповторність конкретної людини, що можна проілюструвати відомою характе­ристикою постмодерна Ж. Льотаром, яку він дав ситуації постмодерна: вичерпання терміну дії великих нарративів та домінування дрібних. Така ситуація безперечно має переваги: мирне співіснування багатьох шкіл, систем цінностей, усунення загрози тоталітарного однодумства. Можна простежити у цьому сенсі подібність низки начебто цілком різнорідних соціокультурних феноменів, скажімо, філософського постмодерну, політичного лібералізму та бурхливого розвитку INTERNET — орієнтованої культури. Можна говорити про утворення мета­парадигми релятивізму (C. Peile, M. McCount). Іншою стороною цих процесів стає хаотичність руху, своєрідний броунівський рух з нульовою рівнодіючою у різних соціокультурних зрізах. Звідси й витікають численні висновки про «соціальну розгубленість», дезорієнтацію, різні варіанти «песимізмів», втрати духовності, «смертей» суб’єкту тощо.

Можна говорити про втрату єдиного стандарту для ціннісного набору та виникнення на його місці великої кількості різнорідних, але принципово рівноправних ціннісних наборів. Так чи інакше, але проблема трансформації цінностей, ціннісного плюралізму та релятивізму стає ключовою для розуміння не лише сучасної філософії, але й соціокультурної ситуації взагалі. Це знаходить вияв і в зростанні цікавості до екзистенційної проблематики, і в значному розвитку досліджень з біоетики, екологічної етики тощо. Разом із тим спостерігається зростання релігійної зацікавленості народу (що особливо помітно на посттоталітарному просторі). Між тим, досягнення конкретних наук (зокрема, генетики, геноміки) та технологій дають підстави для реанімації модного колись гасла про те, що людина дійсно є царем природи.

Виникає парадоксальна ситуація: набуваючи здатності підкорити та навіть «перешити» на своє замовлення природу, у тому числі і природу самих себе, люди втрачають здатність домовитися як це зробити і взагалі, чи варто це робити (нульова рівнодіюча). У загальному випадку немає критеріїв для порівняння тих проблем, які належить розв’язувати. У такому випадку ситуація виходить з-під контролю (клонування живих організмів у науці, нерозв’язаність соціо- та геополітичних проблем, скажімо, Близького Сходу, Північного Кавказу тощо). Досягнення науки та технологій як ніколи гостро демонструють подвійну потенцію свого застосування: як на благо, так і на самознищення людства.

Разом із тим не можна не помітити, що згадані негативні характеристики соціокультурної ситуації найбільш відчутні там, де втрата єдиної шкали цінностей відбувається не в одній, але в кількох соціокультурних площинах: наприклад, моральній, науковій та політичній, де руйнується усталений менталітет та спосіб життя (треба особливо наголосити на гостроті цих проблем для посттоталітарного простору, до якого належить Україна). Ця ситуація визначає важливість спроб її рефлексії як філософськими, так і іншими засобами — науковими, літературно-творчими, тощо.

Можна сказати, що лінгвістичний поворот у філософії був пов’язаний зі спробами розв’язати проблеми, які витікали з пошуку універсальності. Розвиток тенденцій, які спричинили лінгвістичний поворот спричинили актуалізацію ціннісної проблематики у сучасних дослідженнях. Тому сучасну ситуацію у філософії можна визначити як «аксіологічний поворот». Його лейтмотив можна визначити як обґрунтування можливості (чи неможливості) віднайдення консенсусу між різними наборами цінностей та консенсусу щодо пріоритету та важливості проблем, спричинених сучасним станом наукової та соціокультурної сфери. Цьому етапу відповідає новий підхід до істини, який К.-О.&nbsp,Апель на ХХ філософському конгресі у Бостоні 1998 р. визначив як «консенсусну» концепцію істини.