Актуальні проблеми «психічного здоров’я» в концепції Е. Фромма

Л. В. Сторіжко, Національний технічний університет України «КПІ», Київ

Проблемі формування людини, механізмів функціювання її психіки присвятив свої дослідження Е. Фромм. Окрему людину Фромм розглядає як представника всього людства. Вона є конкретною, оскільки має свої відмінні риси, і в цьому розумінні унікальною, але водночас у ній втілені всі характерні риси людського роду загалом.

Найбільша відмінність людини від тварини та від інших живих істот — це розум. Розум є і благом, і прокляттям людини, оскільки примушує її розв’язувати завдання вічної дихотомії. Згідно з Фроммом, людина — єдина істота, яка здатна відчувати нудьгу, незадоволення, переживати стан вигнання з раю, тобто така істота, для якої власне існування є проблемою. Її доля — постійне самовдосконалення розуму, доки вона не стане господарем природи та самої себе. Вона спонукувана прагненням перебороти свою внутрішню подвійність і змучена жагучим бажанням прагнення до «абсолюту».

Ця подвійність людської природи породжує дихотомії, які Фромм називає екзистенційними, оскільки вони вкорінені в самій природі людини. Ці протиріччя людина не в змозі усунути самотужки, але вона реагує на них по-різному залежно від свого характеру та від культури, до якої вона належить.

Найфундаментальніша екзистенційна дихотомія — це дихотомія між життям та смертю. Кожна людина усвідомлює неминучість смерті і це усвідомлення впливає на все її життя. Смерть, будучи повною протилежністю життю, з одного боку, не може бути пізнана людиною, а з іншого — людина ніколи не зможе примиритися з її існуванням. У зв’язку з цим людина є самотньою й водночас оплутаною численними зв’язками. Вона є самотньою, оскільки є унікальною сутністю, і водночас вона не може виносити своєї самотності, не може не вступати у зв’язок з іншими людьми. Її щастя залежить від почуття солідарності зі своїми співвітчизниками, а також з попередніми та майбутніми генераціями.

Незаперечним фактом є те, що в результаті своєї історичної діяльності людина розв’язує історичні протиріччя, натомість екзистенційне протиріччя вона знищити не в змозі. Вона може приспати свій розум; вона може спробувати відмежуватися від внутрішнього занепокоєння, поринаючи з головою у розваги або які-небудь справи; вона може знищити свою свободу, перетворивши себе на слухняний інструмент зовнішніх щодо неї сил. Але все одно вона залишиться незадоволеною, тією, що зазнає тривоги та занепокоєння. Єдине розв’язання проблеми — це подивитися правді в очі, усвідомити свою принципову самотність і занедбаність у всесвіті й зрозуміти, що не існує такої трансцендентної сили, яка змогла б розв’язати її проблеми замість неї. Фромм вважає, що людина повинна прийняти на себе відповідальність за саму себе і визнати, що тільки власними зусиллями вона може надати сенс своєму життю.

Необхідною умовою цього пошуку є невпевненість. Ця якість і дає змогу розвивати свої можливості. Для людини немає іншого сенсу життя, крім розкриття своїх сил у продуктивній, творчій діяльності. І тільки постійні зусилля і робота над собою дають можливість для просування людини вперед: бути самою собою для себе самої й досягти щастя, повною мірою реалізувавши свої суто людські властивості — розум, любов і продуктивну працю.

Проте розгляду загальних принципів людського існування має передувати вивчення особистості, оскільки психологія повинна спиратися на філософсько-антропологічну концепцію людського існування.

Найразючішою рисою людського поводження, на думку Фромма, є неймовірна глибина пристрасті і прояв людських сил. Фромм віддає пріоритет дослідженню цих проявів людської натури. Фромм вважає, що саме Фройд більше, ніж хто-небудь, усвідомив цей факт і намагався пояснити його за допомогою головних положень своєї теорії.