Алегорії середньовіччя та міфологія Ренесансу в німецькому живописі першої третини XVI століття

Т. Б. Смирнова, Рівненський інститут слов’янознавства Київського інституту &#171,Слов’янський університет&#187,

Німецький пейзаж епохи Відродження, безперечно, явище якісно нове в історії мистецтва, але тісно пов’язане з попередньою добою середньовіччя. У мистецтві початку ХVІ&nbsp,ст. тісно переплітаються алегорії середньовіччя та міфологія Ренесансу. Якщо алегорії середньовіччя відрізняються абстрактністю, то міфологія Ренесансу значно ближче до природи, отже більше сприятлива для розвитку пейзажного жанру. Алегоричність мислення, що йде від середньовіччя, властива самій ідеї німецького пейзажу як алегорії цілого світу.

&#171,Алегорія не покидає своє поле діяльності ні в образотворчих мистецтвах, ні в літературі, хоч Ренесанс злегка її підрізав та приборкав, надавши їй дещо більше смаку та елегантності. З іншого боку, апарат міфологічних образів з’явився задовго до Ренесансу, продовжуючи вшановуватися, поруч з алегорією, ще довгий час по тому, як ця епоха скінчилася&#187, (Й. Хейзінга).

Поетична образність міфу робить його живим та багатомірним. &#171,Міф ототожнює ідейну образність речей із речами, як вони є, і ототожнює досить субстанціально&#187, (О. Лосєв). Міфологічне мислення в більшій мірі відповідає ренесансній свідомості, що прагне звільнитися як від середньовічної схоластики, так і від застиглих алегоричних схем.

Найбільш здатною задовольнити ренесансний гуманістичний світогляд, звичайно, була міфологія античності. Як зауважувалося вище, Італія органічно сприйняла античність як свої національні корені. В Італії міфологія стала підгрунтям цілісності та гармонійності світогляду, міфологічно осмислене життя поєднує в собі земне і Божествене, християнське та язичницьке. Не так у решті європейських країн. Якщо Франція сприйняла античні впливи, то в Нідерландах і Німеччині вони виявилися чужими. У Німеччині &#171,...в епоху А.&nbsp,Дюрера почалась дуже своєрідна і національно забарвлена рецепція античності&#187, (М. Лібман). Німці під впливом гуманіс­тичного руху звертаються до античних сюжетів і тем, але переосмислюють їх відповідно до свого північного характеру. Німфи та сатири в хащах під північним небом дуже відрізняються від образів грецької міфології і більше нагадують казкових духів германського фольклору.

В Італії антична традиція була сприйнята безпосередньо через античні пам’ятки, у Німеччині їх не було (за незначними винятками). Античні впливи в Німеччині сприймалися або з Італії, або через середньовічну мініатюру. Німеччина, де панував ще на початку XVI&nbsp,ст. дух середньовіччя з розвинутою алегоричною системою, хоч і мала прагнення до античної міфології, була обмежена у спілкуванні з нею. До того ж, реформаційний рух був опозиційним до язичництва і більше тяжів до складних алегорій в дусі реформаційної моралі.

В ХІV&nbsp,ст. у мистецтві та літературі саме під впливом містичних візіонерів виникає складний набір алегорій, який панує в німецькому живописі впродовж майже двох століть. На початку ХVІ&nbsp,ст. містичні ідеї знову актуалізуються, а разом з ними і алегоричний стиль мислення.

Таким чином, німецький живопис стає ареною складних взаємовідносин між алегорією та міфологією. Алегоричні та міфологічні сюжети у німецькому живописі розгортаються на фоні пейзажу. Як правило, трактування його різне. Якщо в алегоріях пейзаж трактується як акомпанемент, що вносить додатковий зміст в алегоричний сюжет, то в міфологічні теми пейзаж входить владно, як повноправний і суттєвий компонент.

Прикладом алегоричного пейзажу може слугувати мертве море з присмерковими містами на берегах у таємничому осяянні комети й райдуги в &#171,Меланхолії&#187, (1514) А.&nbsp,Дюрера. Це ж можна зауважити і про алегорію Г.&nbsp,Бальдунга Гріна &#171,Краса і Смерть&#187, (Відень, Картинна галерея художньо-історичного музею). Г.&nbsp,Бальдунг&nbsp,Грін створює в цьому полотні незвичайний краєвид, трактований дещо умовно: з боку Смерті мертвіють і вкриваються мохом дерева, ростуть отруйні гриби, протилежний &#171,живий&#187, пейзаж не відрізняється особливою красою і буянням, а справляє похмуре враження. Пейзаж картини алегоричний, як і сюжет. Але в сприйнятті природи вже відбулися зміни, природа наповнилася подихом реального життя і цей процес виявився неповоротним. Жива природа оточує алегоричні персонажі в &#171,Убогості, що сидить на подолі у Зазнайства&#187, А.&nbsp,Альтдорфера. &#171,Мадонни&#187, Л.&nbsp,Кранаха являють собою складний &#171,теологічний трактат&#187, (О.&nbsp,М.&nbsp,Немілов), де Марія уособлює в собі Єву, що народженням Христа спокутує першорідний гріх (&#171,Мадонна під яблунею&#187, (Санкт-Петербург, Державний Ермітаж)). Марія повертає землі радість, отже природа, що оточує її, втілює в собі цю Божествену радість і сповнена невимовної краси. Складні алегорії чудово вписуються в ландшафт, який, хоч і несе в собі символічне навантаження, сприймається як реальний.

Образи античної міфології, як зауважувалося вище, не були надто популярними у Німеччині і, власне, лише в творчості гуманістично освіченого Л.&nbsp,Кранаха знаходять дуже своєрідне втілення. Л.&nbsp,Кранах, що працював при дворі Фрідріха Саксонського, де захоплювалися меценатством і гуманіс­тичними штудіями, першим починає відтворювати міфологічні образи у своїх творах. У гравюрах на дереві &#171,Суд Паріса&#187, (1508) та &#171,Венера і Амур&#187, (1509) герої античних міфів розташовані серед високих дерев на фоні лісових хащ і високих гір, де ховаються середньовічні замки. Паріс одягнений як лицар, біля ніг його &#151, лицарський шолом із забралом (це не дивно, якщо мати на увазі, що в основі подібних творів лежать середньовічні літературні джерела).

Майже таке ж трактування&nbsp, &#151, &nbsp,у живописному варіанті &#171,Суду Паріса&#187, (1530, Карлсруе, Кунстхалле). Пейзаж&nbsp, &#151, &nbsp,темний та вологий, під грозовим небом&nbsp, &#151, &nbsp,контрастує з оголеними жіночими фігурами на першому плані і позбавлений гедоністичного звучання італійських краєвидів. Античний сюжет трактується у неантичному дусі. В &#171,Аполлоні і Діані&#187, (1530, Берлін, Картинна галерея) персонажі зображені серед густих кущів, що обіймають фігури і відокремлюють перший план від широких водних просторів з острівками та горами. Світлий задній план вносить у картину життєрадісні нотки, що більше відповідають духу античних міфів, ніж лякаючі сирі лісові хащі.

Найповніше захоплення міфологією втілено Л.&nbsp,Кранахом у &#171,Німфі джерела&#187,. Існує кілька версій цієї теми (1516, Берлін, замок Грюневальд, 1518, Лейпціг, Музей образотворчого мистецтва, 1534, Ліверпуль, Королівський інститут). Всі версії&nbsp, &#151, &nbsp,північний повтор італійських Венер. Тема німфи запозичена з античної міфології, але &#171,Німфа джерела&#187,&nbsp,&#151, ілюстрація легенди про чарівне джерело над берегом Дунаю, записаної М.&nbsp,Ф.&nbsp,Ферраринусом, пріором монастиря кармелитів у Реджо Еміліо в XV&nbsp,ст.

Пейзаж &#171,Німфи&#187,&nbsp,&#151, із церквами, замками та північними смереками&nbsp,&#151, у варіанті 1518 року мало співвідноситься з фігурою на першому плані. Більш органічне поєднання планів спостерігається у варіанті 1534 року, де майже відсутня архітектура. Всі три варіанти &#171,Німфи&#187, пройняті духом таємничності та казковості, що більше притаманний німецькому пейзажному живопису.

Л.&nbsp,Кранах, що знаходився під впливом ідей М.&nbsp,Лютера, не сприймає оголену натуру без середньовічного контексту &#151, як символ гріховності. Ось чому в картинах &#171,Суд Паріса&#187, та &#171,Німфа джерела&#187, панує тривожний настрій, що створюється темним листям та хмарним небом. Своєрідним трак­туванням античного міфу відзначається картина Л.&nbsp,Кранаха &#171,Джерело юності&#187, (1546, Берлін, Картинна галерея). В образному вирішенні теми відчувається безпосередність у сприйнятті античного сюжету, а не переосмислення його в дусі середньовічних куртуазних романів.

На думку М.&nbsp,М.&nbsp,Соколова, &#171,Золотий вік&#187, Л.&nbsp,Кранаха несе подвійне тематичне навантаження, є своєрідним синтезом &#171,саду кохання&#187, та щасливого дитинства людства. Ландшафт &#171,Джерела юності&#187, з його &#171,...поєднанням... квітників, плодових дерев з фрагментами первісного лісу діяльно виражає процес наочного перетворення незайманого пейзажу в парк, до того ж парк... природний, пейзажний&#187,.

Мода на античність зумовлює, хоч і обмежене, поширення міфологічних сюжетів у Г.&nbsp,Бальдунга Гріна, братів Бехайм, Г.&nbsp,Пенца та дунайських майстрів. Для цих художників &#171,античними джерелами&#187, були твори Л.&nbsp,Кранаха, гравюри Я.&nbsp,де&nbsp,Барбарі та А.&nbsp,Мантеньї. Античність у дунайців сповнена того ж духу фантастичності, що й полотна Л.&nbsp,Кранаха. В А.&nbsp,Альтдорфера у &#171,Сімействі сатира&#187, буйна природа поглинає фігурки на першому плані, самі вони&nbsp, &#151, &nbsp,органічна частка живої природи в її пантеїстичному розумінні. У залитій сонцем далечині голубіють гори, завдяки романтичному безкрайньому краєвиду в картині панує піднесений світлий настрій. &#171,Сімейство сатира&#187,&nbsp, &#151, &nbsp,найбільш &#171,антична&#187, з усіх німецьких картин.

Навпаки, більше відповідають &#171,германському духу&#187, роботи Н.&nbsp,М.&nbsp,Дейча &#171,Суд Паріса&#187, та &#171,Пірам і Тісба&#187, (обидві: Базель, Публічні художні зібрання). Дія &#171,Суду&#187, відбувається у темному лісі, важко навіть встановити&nbsp, &#151, &nbsp,вдень чи вночі. Драматичні події другої картини розгортаються на фоні досить незвичного, навіть для німецького пейзажного живопису, ландшафту зі складним тремтливим освітленням, що наповнює пейзаж із фантастичними деревами та безлісими рівнинами загадковим сяйвом, таке враження, що світиться сама земля.

У картині Г.&nbsp,Лея &#171,Орфей та звірі&#187, (1519, Базель, Публічні художні зібрання) не тільки світло, але й майже монохромний колорит сприяють повному злиттю людини і природи. Світлий образ Орфея уподібнений старому схимнику-пустельнику, від язичницького гедонізму не залишилося нічого. Природа в картині сповнена таємничих невідомих сил. Аналіз робіт Н.&nbsp,М.&nbsp,Дейча та Г.&nbsp,Лея підводить до розуміння повної неспроможності німців адекватно сприйняти античні образи. Містичне забарвлення віддалює їх від світлого першоджерела та максимально наближує до язичницьких підвалин німецької свідомості.