Архаїчні уявлення та вірування щодо випасання великої рогатої худоби на Слобожанщині у ІІ половині ХІХ — на початку ХХ ст.

В. В. Маліков, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Темою нашої роботи є фольклорно-етнографічне дослідження архаїчних уявлень і вірувань щодо звичаєво-правового комплексу, пов’язаного з випасанням великої рогатої худоби. Вивчення архаїчних уявлень, що стосуються даного звичаєво-правового комплексу, дає змогу зрозуміти окремі його елементи, розкрити зміст деяких календарних обрядів, розширити наше уявлення щодо міфологічної картини світу первісної людини.

Перший вигін худоби на пашу супроводжується низкою обрядів. Не вдаючись до детального опису всіх цих обрядів, спробуємо виявити наявні в них архаїчні елементи. До таких елементів можна віднести створення магічного кола, обов’язковими атрибутами якого, окрім інших, були сокира (залізо), палаюча свічка (вогонь), чашка води. Мотив магічного кола проявляється і в іграх пастушків на Слобожанщині («Вивертень»).

Вогонь був особливо важливим атрибутом під час першого вигону худоби на пасовище, зокрема, у гуцулів. За допомогою тертя дерева вони добували ватру — живий вогонь. Жар з ватри слугував для освячення будівель пастухів та худоби, води, якою, в свою чергу, кропили стійбище, а також для розведення інших багать, поміж якими проводили худобу, щоб захистити її від хвороб і відьом. Даний обряд має загальноєвропейську традицію. Наявні елементи свят вогню останньої (вогонь, блискавка, палиця, число 9) дозволяють встановити зв’язок з індоєвропейським міфом про Громовержця. Наведений образ збігається з народним уявленням про святого Юрія або Георгія Змієборця. Існувало також переконання на Слобожанщині, що деякі пастухи можуть командувати зміями за допомогою ясеневої палки, скликати їх і навіть змушувати нападати на людей. Ці уявлення можна пов’язати із міфом про Громовержця, який перемагає Змія палицею.

У багатьох місцевостях України, в тому числі на Слобожанщині, у день святого Юрія перший вигін худоби супроводжувався переведенням її через червоний пояс, ключ і сокиру. На св. Юрія відбувається обід у полі. Серед страв — локшина, яєчня, пироги, горілка, сало, каша, що також є стравами обрядів переходу.

Таким чином, залишки архаїчних вірувань, пов’язані із випасанням великої рогатої худоби, були невід’ємною частиною світогляду селянина, впливали на його обрядову практику і за своїм походженням належать до індоєвропейської традиції.

Вплив архаїчних уявлень та вірувань на соціальний статус найманого громадою пастуха у ІІ половині ХІХ — на початку ХХ століть потребує пильного розгляду. Т. Б. Щепанська провела детальний функціональний аналіз обрядової поведінки. Розглядаючи повір’я, пов’язані з особою пастуха, та його обрядову поведінку, можна виділити два головні стимули до здійснення магічних обрядів пастухом. Головним стимулом були невдачі. Саме цим пастух мотивував необхідність «обходів» чи «отпуска». Магія була спрямована проти нещасть, які відбулися чи можливі. Розбіжності пастуха з наймачами — другий стимул до обрядової поведінки. Реакцією селян на обряди були нерідко поступки пастухові.

Визначення соціального статусу найнятого громадою пастуха є доволі склад­ною справою. Пастух мав довге волосся, носив чужий одяг, ночував і харчувався у чужій оселі, був чужаком у громаді, що зближувало його з юродивими, жебраками. З іншого боку, володіння таємним «знанням» значно підвищувало соціальний статус пастуха, викликаючи якщо не повагу, то принаймні острах. Таким чином проявляється соціорегулятивна дія магії. Доки існували вірування, які забез­пе­чу­ва­ли стабільне становище громадського пастуха, доти можливим було функ­ціо­ну­вання відповідного способу випасання худоби.

Отже, архаїчні уявлення та вірування, пов’язані з випасанням худоби та статусом пастуха, були фундаментальним елементом звичаєво-правового комплексу, пов’язаного з випасанням великої рогатої худоби у досліджуваний період. Руйнація цього фундаментального елемента (пов’язана із загальним процесом руйнації традиційної народної культури) унеможливила подальше існування відповідного звичаєво-правового комплексу ІІ половини ХІХ — початку ХХ століть і була одним з основних факторів, які спричинили трансформацію способів випасання великої рогатої худоби протягом ХХ століття.