Аспекти педагогічно-мистецької підготовки кадрів

Н. Філіпчук, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Київ

Головним завданням сучасної освіти є духовне виховання людської особистості, впровадження в її зміст етичних і естетичних ідеалів. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національна доктрина розвитку освіти визначили ряд пріоритетів у цьому напрямку. Виховання у молоді шанобливого ставлення до культури власного народу, інших народів світу, забезпечення духовної єдності поколінь, розвиток індивідуальних здібностей і талантів — проблеми, які зумовлюють переосмислення філософії освіти, педагогічних умов, соціокультурного середовища. Актуалізується важливість мистецької культури і освіти щодо формування громадянського суспільства, адже красота, почуття завжди були в основі шляхетних людських вчинків і дій. Мистецтво, як зазначав німецький філософ Й.Г.Фіхте, відрізняється від науки і моралі. Перша розвиває у людини розум, а друга — серце. Мистецька культура розвиває людину цілісно, тобто її раціонально-ірраціональні якості.

По-перше, нинішній стан освіти потребує розширення тематики фундаментальних і прикладних досліджень в галузі мистецької професійної освіти, вивчення національного історичного досвіду, а також зарубіжних освітніх систем. Порівняльна мистецька педагогіка, ідеї естетичних концепцій допоможуть глибше усвідомити закони і принципи розвитку мистецько-педагогічного процесу, його суспільну значимість.

По-друге, особливу увагу слід приділяти формуванню кадрового потенціалу вчителів мистецьких дисциплін, їхній професійно-педагогічній культурі. Ретро­спективний аналіз показує, що, незважаючи на тривалий бездержавницький період у ХХ столітті, український педагог поєднував у собі мистецькі, естетичні форми, образи, професійні вміння з філософією буття, ідеалів та прагнень українського народу. Гасло «мистецтво для мистецтва» не було сприйнятним для вчителів мистецьких предметів, оскільки у своїй фаховій діяльності вони втілювали ідеї служіння народові, були безвідривними від української історії, літератури, культури, пісні, традиції. Показово, що тодішня професійна музична культура українського педагога творилася на основі національної історіософії, патріотичної лірики, героїчного фольклору, пов’язувалася з конкретними історичними й суспільними реаліями. Слугувала цьому творчість видатних митців, зокрема М. Лисенка, який лише на Шевченків «Кобзар» написав більше 80 музичних творів. Ф. Колесса писав, що М. Лисенко уособлював у собі і вихователя-наставника, і просвітителя-музиканта, і національного оборонця української справи. Безперечно, подібні приклади реалізації на практиці головного педагогічного принципу — виховання на національній ідеї, культурі і традиції є повчальними для сучасної школи. Такі методологічні підходи повинні проявлятися в удосконаленні змісту освіти, навчальних планів і програм, у методиках викладання, в усвідомленні професійними педагогами значущості використання української музики з точки зору її професійності, народності, європеїзму. Це має стати необхідною складовою у системі підготовки кадрів.