Берегиня як феномен ментальності

Л. В. Афанасьєва, Мелітопольський державний педагогічний університет

Сьогодні, на порозі нової України, коли ми прагнемо осмислити минуле, розібратися у теперішньому та знайти орієнтири на майбутнє, необхідний певний узагальнений погляд на душу народу та на його особливості, що відображаються через досвід людської життєдіяльності. Життєвий досвід народу як певна інтерсуб’єктивна реальність містить у собі яскраво виражені риси саморефлексії як умови досягнення органічності розвитку.

Однією з найважливіших функцій менталітету є транслююча. В процесі історії, з покоління в покоління, вироблено спеціальні механізми його трансляції як цілісної системи. В ньому відображено як раціональне, ціннісне, так і чуттєве, несвідоме ставлення людей до певних елементів суспільної реальності. Виступаючи у своїй сутності стійким утворенням, він дає змогу ідентифікувати культуру за національною ознакою на усьому її історичному шляху. Тому ретельне вивчення менталітету сприяє розумінню духовних компонентів нашого буття, характеру і механізмів людського існування та взаємодії.

Українська психічна структура вирізняється емоційно-почуттєвим характером, &#171,кордоцентричністю&#187,, що спричинює до певної своєрідності світосприймальних настанов. Найхарактернішим архетипом українського колективного несвідомого є тип &#171,Великої матері Землі&#187,, опертий на віковий спільний досвід співжиття хліборобського народу з Ненькою-Землею. Цей архетип знайшов відображення в образі Берегині, який згодом отримав більш конкретні риси. В народі з Берегинею стали ототожнювати жінку, &#171,яка берегла і підтримувала домашнє вогнище, була покровом усьому родинному колу&#187,. Так залишки матріархату в родинних стосунках зумовили пріоритетну роль жінки. Внаслідок цього, в координатах культури, соціальні та психічні норми, ідеали, система моральних цінностей українців формувались під домінуючим впливом жінки. Таке особливе положення жінки чітко прослідковується як в усній народній творчості, так і в народній педагогіці, що обумовлює своєрідність світовідчуття та світосприйняття в ту чи іншу епоху. Висвітлюючи та акумулюючи ментальні особливості, творчість народу подає константи та етнічні норми сімейного життя: вибір нареченого, шлюбну поведінку, виховання дітей, відношення до старості, проявів сексуальності як до шлюбу, так і в подружньому житті. З цього можна зробити висновок, що жінка мала значний вплив на формування і функціонування менталітету, тому це, безумовно, знайшло відображення у світогляді багатьох верств населення.

З появою на історичній арені козацтва, яке вимагало від чоловіка активності і незалежності, в українському менталітеті починає фіксуватися і закріплюватися пріоритетність чоловіка. За таких обставин образ Берегині не зникає, а лише набуває інших специфічних проявів. Стосунки між козаком та жінкою характеризувалися більшою суворістю. Таке особливе ставлення до жінок було обумовлене військовим станом козаків, їх бажанням відокремити українське жіноцтво від грубих, часто кривавих чоловічих справ, зберегти їхню чистоту, вроду, життєдайну силу. Образ Берегині у козаків починає ототожнюватися з матір’ю, що в релігійному аспекті знайшло відображення в образі Діви Марії. Свою відмову від шлюбу запорожці порівнювали з божим призначенням Діви Марії. Саме цим пояснюється особливість релігійних поглядів козаків: всі церкви, що були на Січі, були Покровськими. За силою, подібній до Покрови, вважалася материна любов, яка в народі знайшла відображення в словах: &#171,Материна молитва зі дна моря підійме&#187,.

З усього сказаного вище видно, що образ Берегині стає характерним не лише для роду, а для всієї нації. Тим самим він підтверджує діалектичну обумовленість вираження загальнолюдського в індивідуальному, котре стає можливим лише за умов оригінальності конкретного.