Буття людини в сучасних соціо-культурних умовах за Ф. Джеймісоном

Т. М. Заваженко, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

На зламі тисячоліть виникла духовна потреба людства у власному самовизначенні, яка відобразилась у низці філософських концепцій. Їх автори намагалися осягнути сутність змін, що відбувалися у духовному житті суспільства, визначити місце та роль людини у сучасних культурних ре­аліях. Одним із таких авторів є американський філософ-постмодерніст Фредрік Джеймісон, який запропонував власне бачення сучасної культурної ситуації, застосувавши при цьому надбання марксистської та пост­струк­ту­ралістської традицій.

На думку Ф. Джеймісона, у 60-х рр. ХХ ст. відбувся радикальний «пере­лом» у суспільному житті, пов’язаний з переходом капіталістичних відносин на нову стадію свого розвитку. Результатом трансформації стала поява нового суспільства — суспільства споживання, яке характеризують нові типи спо­жи­вання; проникнення реклами, телебачення та медіа у найглибші прошарки соціальності; запланована зміна одних поколінь речей іншими тощо. Індивідуальний суб’єкт опинився в нових умовах існування в межах складної багатонаціональної та децентрованої мережі комунікацій.

Ф. Джеймісон відзначає фундаментальну мутацію конфігурації суб’єкта у сучасних умовах. Людина «пізнього капіталізму» втратила здатність орга­нізо­вувати своє минуле та майбутнє і зачинилася у колі інтенсивностей. Даний осо­бливий спосіб поводження з часом Ф. Джеймісон пропонує обго­ворювати у термінах сучасних теорій шизофренії, у трактовці якої він виходить з розуміння її як мовного розладу, обгрунтованого Ж. Лаканом.

Трансформація реальності в образи як специфічний спосіб сприйняття сучасною людиною простору привела до того, що естетичною домінантою культури «пізнього капіталізму» став пастиш, який, на відміну від пародії, не містить у собі іронії, сатиричного імпульсу і покликаний показати вір­ту­оз­ність того, хто його використовує, а не абсурдність об’єкту.

Пастиш і шизофренія характеризують ситуацію, в якій відчуження суб’єкта змінюється його розпадом.

Наголошуючи на візуальному характері сучасної культури, Ф. Джеймі­сон зазначає, що свідомість «модернізованої» людини виявляється невідповідною величезній класичній розповідній формі, не здатною охопити всю мережу сюжетних та психологічних нюансів. В концепції амери­кан­сь­кого філософа візуальна форма як така, що відчужує та фрагментаризує, протиставляється розповідній формі як ефективній гомології органічної соціальної єдності, що визначає істину існування суб’єкта.

Для того, щоб пов’язати багатство індивідуального існування та складну глобальну світову систему, Ф. Джеймісон пропонує форму практики, яку він називає пізнавальною картографією. Пізнавальна картографія включає в себе естетичні методи, теоретичні проекти і політичні дії. Ф. Джеймісон наголошує на нездатності свідомості індивідуального суб’єкта у теперішній момент скласти карту величезної мережі комунікацій, в якій він опинився сьогодні. Естетика когнітивної картографії — це педагогічна політична культура, що прагне наділити окремого індивіда новим відчуттям свого власного місця у глобальній світовій системі. Нове політичне мистецтво підтримуватиме, за Ф. Джеймісоном, істину постмодернізму, її базисний об’єкт — світовий простір багатонаціонального капіталу — і, в той же час, воно має здійснити прорив до нового типу репрезентації останнього, через який всі знову почнуть схоплювати свою диспозицію як індивідуальних і колективних суб’єктів і відновлять здатність діяти та боротися, втрачену в теперішній час.

Ф. Джеймісон, аналізуючи буття людини у сучасних соціо-культурних умовах, зазначає, що засилля безособистісних владних структур та масових комунікацій привело до того, що людину охопило почуття власної безрадності та приреченості. Їх подолання можливе за умови критичної оцінки даного культурно-історичного періоду та застосування практики когнітивної картографії.