Деякі аспекти аналізу поняття адаптації

І.М. Поклад, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ

Поняття &#171,адаптація&#187, &#151, одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені внаслідок тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища.

Сучасні умови життя і діяльності висувають підвищені вимоги до адаптаційних можливостей людини. Спробуємо проаналізувати та визначити зміст цього поняття.

Термін адаптація (від лат. аdaptare &#151, пристосовую) виник в ХІХ столітті і є одним з центральних понять біології. Механізми адаптації підвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі кисню, змін тиску й інших несприятливих впливів середовища. Потім його стали застосовувати не тільки до різноманітних моментів життєдіяльності організмів, й до особистості людини, до колективної поведінки. Сьогодні поняття адаптація широко використовується в природних та в суспільних науках (Дьяченко, Кандибович, 1979).

Як теоретичне поняття термін &#171,адаптація&#187, широко застосовується і в психології. Адаптація &#151, динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку, продовжування роду. Отже, процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм-середовище відбуваються значні зміни, які формують новий гомеостатичний стан, що дає змогу досягти максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій (Березін Ф.Б., 1988).

Оскільки організм і середовище перебувають не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення змінюється постійно, як і процес адаптації.

Адаптаційний процес зачіпає всі рівні організму: від молекулярної до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль.

Психічна адаптація &#151, це процес взаємодії особистості із середовищем, за якого особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих ланцюгів. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб, до яких належать: потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, в самовираженні, самоствер­дженні й у розвитку. Адекватна форма поведінки при задоволенні потреби &#151, це така форма поведінки, що не перешкоджає можливості задоволення іншої основної потреби (Мельников В.М., Ямпольський Л.Т., 1985).

Таким чином, адаптація є процесом, який реалізовується внаслідок енергетичної психологічної та моральної мобілізації людини відповідно до вимог середовища. Можливості такої мобілізації та освоєння нових вимог неоднакові у різних людей. Тому спостерігаються індивідуальні особливості процесу адаптації, різниця в її якостях, швидкості, міцності тощо (Кандибович, Дьяченко, 1979).

Активність в новому середовищі сприяє адаптації. Це доводять дослідження М.О.Бернштейна по фізіології активності, в яких вчений показує, що &#171,динамічне врівноваження організму та середовища встановлюється в процесі активної діяльності організму&#187, (1966).

Форма адаптації залежить від змін зовнішнього або внутрішнього середовища. Процес адаптації може бути сприятливим або на зміну зовнішнього середовища, або на зміну внутрішнього середовища. У першому випадку &#151, це модифікація поведінкової активності, у другому &#151, реорієнтація особистості.

Отже, процес адаптації ґрунтується на розширенні знань та навичок, необхідних для правильної орієнтації, на вмінні керувати своєю поведінкою, на накопиченні досвіду практичних дій та на психологічній готовності до активних дій.