ПРОБЛЕМА ЗЛА В КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

М.Рогожа

Проблема добра і зла, їх співвідношення і співприсутності у світі, є однією з найдавніших. В усі часи людство намагалось, якщо і не вирішити її, то, принаймні, окреслити і осмислити, розставити акценти, виправдати існування зла і ствердити перемогу добра. В даному розгляді полярність добра і зла, їх взаємозалежність в даному ракурсі виступають як один з вимірів їх тлумачення (а саме — екзистенційно-буттєвий), сама ж оціночна парадигма дорбо-зло має безліч масштабів.

Взаємозв’язок і взаємодоповнюваність цих категорій, зокрема в західному світі, завжди привертали увагу мислителів. Ще в Книзі Буття Мойсея написано, що зазнавши плоду з дерева пізнання (скоївши гріх), людина відкрила для себе, що є добро і що є зло. Гріх був необхідною умовою такого розуміння. В Новому Заповіті говориться, що в першу чергу Ісус звертається не до праведників, а до грішників (Євангеліє від Луки) і закликає їх приймати спокуси, бо вони є випробуванням і, врешті решт, приводять через терпіння і покаяння до досконалості, до добра (Послання Якова). Отже, зрозуміти міру добра може лише той, хто осягнув масштабність зла. Тертулліан своїм неканонічним висловлюванням ніби окреслює цілу парадигму західного світовідношення: «Ніхто не досягне Царства Небесного, не пройшовши через спокусу». Подолання спокус стає немов обов’язковою умовою спасіння. Долаючи зло в собі, людина мусить знайти силу піднятися до осягнення найвищого добра — Бога. Тобто, шлях пошуків добра, Бога розгортається як складний шлях пошуків себе, пошуків непохитних основ моральності в собі.

Все життя людини є своєрідним пошуком шляху добра через помилки і хиби, через спокуси і гріх. Проходячи через це, індивід збагачує досвід своєї душі і поступово звільняється від тяжіння донизу, викорінює тенденцію самознищення. Так, пам’ять про свої падіння перетворюється на мудрість пізнання добра і зла. Це стає можливим завдяки голосу совісті, що з’являється через залучення до життя оточуючого світу. Усвідомивши зло, людина звільняється від засудженої нею хиби. За думкою Лосського, покарання за гріх постає засобом зцілення від нього. Д.Андрєєв зазначає, що людина стає тим величнішою, чим глибше були гріховні ситуації і пережиті через це страждання.

Своєрідним показником актуальності цієї теми для сьогодення може стати ціла низка творів як суто філософської, так і художньої літератури, яка звертається до цієї проблематики. Специфіка художньої літератури ХХ століття якраз і полягає в розкритті та висвітленні найактуальніших філософських питань.

Г. Міллер в своїх творах виводить думку про те, що, занурюючись в зло, хиби, пороки, проходячи через «пекло» нашого життя, його наймерзенніші грані, людина проходить своєрідне очищення, знаходить шлях до себе, в кінцевому випадку піднімається над обставинами і підноситься над брудом повсякденного життя, стає кращою.

Г. Гессе в творі «Сіддхартха» показує, що гріх необхідний для того, щоб навчитися любити світ таким, яким він постає перед людиною. Життя кожного — це шлях до самого себе, спроба віднайти цей шлях, через помилки, біль і страждання. В «Душі дитини» Гессе переглядає це питання під іншим кутом зору. Головний герой повісті намагається відповісти на питання: чи святі, мученики були завжди такими досконалими? Чи не траплялося їм падати з небес в буденність, з величних висот в болото ницості і жалюгідності? І саме головне: як пов’язати власні потяги до зла з надривним сумом за чистотою і добротою, за досконалістю? Виявляється, що людина носить в собі одночасно всі високі і всі злі потяги. Гессе називає це печаткою Каїна — світотьму людської душі, в якій відбувається боротьба між добром і злом. І від того, що переможе в цій боротьбі, залежить майбутня особистість. Каїнова печатка — це не лише знак приреченості і демонізму, але і обраність.

Крокуючи за героями найпотаємнішими стежками людської душі, у читача виникає впевненість, що чим глибше спускались ці одержимі спокусами душі, чим нижче були сфери, пройдені ними свідомо, тим вище буде їх підйом, тим міцніше досвід, тим ширше буде ємність їх майбутньої особистості.

Отже, добро можна осягнути лише у порівнянні із силою зла. Ці категорії переплітаються і взаємообумовлюються. Добро, доброчесність не виникають самі по собі, вони виборюються у тяжкій боротьбі зі спокусами, гріхом і помилками. Страждання, через які проходить людина, загартовують її, дають силу здолати перешкоди, стати кращою. Ще Августин казав, що це складний шлях і не всім судилося віднайти його, бо проходити через зло і бачити добро як кінцеву мету дано не всім, а лише обраним. Печатка Каїна, роздвоєність, є одвічною проблемою сильної особистості.