Деміфологізація економічної логіки. Господарство як сфера самореалізації людини

І. І. Маслікова, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Світ господарства є досить складним та різнобічним явищем. Наука, що його вивчає, демонструє різні підходи до нього, надає різні інтерпретації, приводить до різних висновків. Однак, незважаючи на методологічні відмінності напрямів економічної науки, їхня головна особливість полягає в розгляді суспільства та людини лише як економічних сутностей.

Основним економічним дискурсом у більшості досліджень протягом останніх 2 століть був «економізм» — феномен, який мав багату догматичну історію та виступав у різних формах. У загальному вигляді його сутність зводиться до ствердження основних постулатів: виокремлення економічної раціональності, абсолютизація типу мислення, яке висуває на перший план пріоритети ціни/користі, нормативне перебільшення логіки ринку, перетворення її на певний тип позірної тотальності з латентно вираженим ідеологічним характером. Більш того, зосереджуючи свою увагу на питаннях виробництва благ та їх розподілу, політична економія висунула претензію на пояснення всього соціуму з одночасним визнанням економіки онтологічним підґрунтям соціального устрою взагалі. Економізм встає на позиції послідовного «соціологізму» (термін С. Булгакова, який розуміє під ним соціологічний детермінізм), повністю ігнорує особистість, перетворює живу людину на маріонетку, яку смикає за нитку економічний інтерес, людина стає об’єктом необхідності як всякий фізичний предмет. Ідея соціальності людини як виразу зовнішніх форм отримала широке розповсюдження та розроблялася різними філософськими напрямами та школами (структуралізм, марксизм, структурно-функціональний аналіз суспільства). Такий підхід повністю ігнорує суб’єктивну природу економічного життя: економічну свідомість, економічну культуру, мораль, психологію, світогляд людини, а разом з тим і те, що через суб’єкта-носія цих духовних феноменів приводить у дію економічний механізм суспільства.

Необхідність звернення до філософії господарства обумовлюється можливістю більш повного, конкретного та сутнісного розгляду факту господарства. Філософський підхід забезпечує максимум дослідницького простору, що дозволяє підійти до багатших за змістом та сенсом аксіоматичних та концептуальних висновків. Економічне життя суспільства з позицій практичної філософії розглядається як процес діяльності людей, що розгортається в часі і просторі, який формує соціально-духовні якості і властивості предметів, що включаються в економічну діяльність. При цьому людина розуміється як носій, суб’єкт діяльнісних сил, який має можливості застосовувати їх для вирішення життєвих завдань.

У такій перспективі фундаментом господарчого процесу постає єдність двох начал — свободи та необхідності, які виключають одне одного, якщо розглядати їх окремо. Необхідність та потреба господарювання виходить за межі суто ма­те­рі­ального та вітального. Забезпечення життя є лише первісним та необхідним у фено­мені людського господарювання. Визнання ідеальних потреб, пізнання не вичерпують смислового багатства господарства. Дослідники проблем філософії господарства (С. М. Булгаков, Ю. М. Осіпов) вказують на вищу потребу люди­ни — потребу світотворення, творчості, можливо, і з виходом взагалі за межі природи. С. М. Булгаков вказував на те, що саме в творчості, світоперетворенні має свій вираз свобода. Здатність свідомо, планомірно працювати є якістю лише вільних істот, людини. Саме в здатності до праці найбільш яскраво відбивається свобода, яка є загальною основою творчого процесу. Господарство як у широкій філософській, так і у вузькій, політико-економічній перспективі є творчістю, синтезом свободи та необхідності. Якщо необхідність тут виступає зі всією очевидністю, як залізний закон, що тяжіє над життям, то і свобода, творче ставлення людини до праці з наявністю різних можливостей у ній, хоча і всередині цього залізного кільця, також не можна усунути із поняття господарства.

Важливим здобутком філософії ХІХ ст. у розгляді економічної діяльності по­стала марксова концепція предметної самореалізації людини, в якій буття лю­дини тлумачиться як процес самореалізації її людських якостей. Через ка­тегорії опредметнення та розпредметнення К. Маркс виявив специфічно люд­ську діяльність як взаємовідношення суб’єкта та світу, що його оточує, в яко­му він відтворює себе. Здійснюючи доцільну діяльність, людина не тільки суб’єктивно розвиває в собі здатності та потреби, але й відтворює їх у ви­роб­ле­ному предметі, який містить у собі міру досягнутого людиною матеріального та духовного процесу. Процес опредметнення (створення виробничих сил) та роз­предметнення (їхня дія в новому русі виробництва) є соціальною транс­ля­ці­єю діяльності, в якій поєднуються матеріально-предметний та соціальний бік. Саме тут відбувається перехід від простої доцільності діяльності до ці­ле­по­кладання, формулювання нових цілей. Людина із виконавця пере­тво­рю­єть­ся на творчого суб’єкта, здатного надати нові форми руху не тільки ма­те­ріаль­ним предметам, створеним до неї, людина створює сама себе. Людина стає історичною істотою, причому її історичність відбивається в кожному акті її діяльності, вона повертається до минулого як до вихідного пункту руху та від­творює майбутнє в цій передумові. В ХХ ст. ця традиція відродилася в онто­логічних концепціях, зокрема, у філософії М. Гайдеґґера, який тлумачить буття людини через «відкритість» світу, через її присутність у предметності сві­ту. При цьому предметність світу розглядається не у фізичному сенсі, а як розкриття в цих предметах втілених в них людських сил.

Господарство, розглянуте як творчість, є явищем духовного життя. Дух гос­подарства не є образом, це історична реальність. Всяка господарча епоха має свій дух-світогляд та є породженням цього духу («дух капіталізму» М. Ве­бера та В. Зомбарта). Таким чином, розуміння господарства як явища ду­хов­ного життя надає актуальності проблематиці значення та зміни гос­по­дар­чо­го світогляду, проблемі значення особистості в господарстві. Розуміння гос­подарства як творчості, що дає місце свободі, приводить до проблем госпо­дар­чої етики, уможливлює її.