До проблеми визначення міфу

Левицька О. І., КУТЕП

Г. Маркузе колись зазначав, що цивілізація скасовує міф (див.: Маркузе Г. Одномерный человек.-- М., 1994.-- С. 249-251). Але, як свідчить історія людства і в цивілізаційний період, міф не зникає. Він постійно існує в середовищі суспільної та індивідуальної свідомості. Він змінює форми існування, втрачає стихійний характер, але існує.

Викладачам культурології знайома ситуація: сам навчальний предмет вивчають, в основному студенти І курсу вищої школи, і поряд з іншими поняттями викладачеві треба дати визначення міфу. Обізнаність у складності, універсальності цього феномена, що полягає, перш за все, в тому, що, як вже зазначалось, він супроводжує існування людства аж до наших часів, створює непросту ситуацію.

Найпростіше, досить адаптоване визначення цього явища таке: «Міф -- це оповідання, яке має символічний характер». Символізм -- ось головна риса міфу. В давні часи міф символізував намагання людей осягти суть природи, світу, можливості людини. Месопотамський міф про Гільгамеша символізує не лише потяг до пізнання світу, а й намагання зануритися у складну проблему життя і смерті. Але в подальшій історії символізм міфу ускладнюється. Вже в давньогрецькому міфі про Прометея можна зафіксувати різні символи. Прометей підтримував Зевса, згідно з міфом, коли той почав боротьбу за справедливий порядок, але коли він став правити як жорстокий тиран і вирішив знищити безпорадний людський рід, Прометей став на захист людей. Вже в цьому міфі закладено декілька символів: 1) самовіданність, самопожертвування; 2) бунт, непокора; 3) зрада. Виходить, що цей міф можна використати для різних ситуацій.

Але зовсім інакше функціонує міф в подальші періоди людської історії. Особливо ця інакшість проявляється в сучасну епоху. Відбувається найжорстокіша зміна в міфі -- його раціоналізація.

Спочатку раціоналізація була пов’язана з необхідністю переосмислення сутності міфології. Вона сприймалася як свідчення первісності: як об’єкт пізнання. Та в сучасний період міф вже не трактують як пройдений етап, а як виток духовної культури, який зберігається постійно, проводяться паралелі між міфологічним і науковим мисленням. Міфічні змісти визначають досвід культури, які за виразом М. К. Мамардашвілі, є «органами онтології», що узагальнюють досвід, конструюють світ [див.: Мамардашвілі М. К. Органы онтологии // Необходимость себя.-- М., 1996.-- С. 285-303].

У сучасний період міф почали трактувати не як далеке минуле людської культури, а як певне явище, що повторюється і виступає як зразок для наслідування, модель поведінки, що відтворюється на соціальному, на індивідуальному рівнях. Ця ідея міфу активно використовується в системі політики. Саме в цьому середовищі виникає ціла техніка міфологічного мислення, яка не має аналогів в історії [див.: Носова Г. Міф у культурі: спроби інтерпретації // Філософська думка.-- 2003. - № 5.-- С. 38-39]. Не треба бути далекоглядним, щоб зрозуміти, які можуть бути напрями і масштаби маніпуляції суспільною та індивідуальною свідомістю за таких умов. Але, як не дивно, міф продовжує зберігати свій символічний характер і відображує зміст залежно від того, в який бік спрямовує його ота «техніка міфологічного мислення».

Отже, еволюція міфу свідчить про те, що культура - не однозначно позитивне набуття людини і людства, її народження пов’язане з певним драматизмом і з розплатою за здобуте. Це треба враховувати у визначені міфу як культурного явища.