До проблеми взаємозв’язку філософії та мистецтва

Г.М. Покотило, Львівська національна академія мистецтв

У системі культури філософія і мистецтво відіграють подібну роль, допомагаючи людині пізнавати світ, пізнавати себе і, відповідно, на цій основі, згідно морально-естетичних ідеалів, змінювати і себе, і світ. Їхні інтереси, в першу чергу, перехрещуються на людині та її сутнісних началах, перипетіях її історичної долі. Взаємозв’язок цей давній і глибокий. Не можна «прорватися» до таїни твору, до сокровенного його ядра, обминаючи щільні кола його філософських, історичних та культурно-художніх смислів.

«В усякому творі мистецтва, великому або малому, все зводиться до концепції» — твердив Гете. Дійсно, мистецтво, втілюючи в собі світоглядні уявлення, стильові відношення, традиції культурних зв’язків, єдність вселюдського, національного та особистого, відкритість до Універсуму буття, є акумулятором суспільної свідомості, пізнання, ціннісних ідеалів та евристичних потенцій людства. Беручи з лона філософії певну абстрактну ідею, мистецтво розкриває через художній образ її суть на одиничному рівні. Бо «для того, щоб дана істина, — підкреслював Гегель, — могла стати справжнім змістом мистецтва, треба, щоб в її власному визначенні містилась можливість адекватного переходу у форму чуттєвості» [1, 16-17]. Тобто, абстрактна ідея має бути опосередкована конкретною формою — набути «зрозумілого обличчя». У просторі художньої свідомості відбувається взаємне зіткнення художнього і філософського начал. Голосом великого митця часто говорить сама культура, сам Абсолют. Не випадково О. Пушкін на питання, що треба драматичному письменнику, переконливо відповідав: «Філософія». Пояснення цьому в тому, що «поет, який живе на висотах свідомості, ясніше бачить». Особливо «те, що скрите від схвильованої юрби». Розкрити «скрите обличчя світу», незвідані країни душі людської, створити цілісну картину дійсності й людини, встановити закономірність буття, пов’язуючи минуле, теперішнє та прийдешнє в цілісний досвід людства, окремої особистості, відповісти на споконвічні питання: Хто ми? Куди йдемо? Що робити? — хоча й по різному, в силу специфіки вироблених ними способів вислову, намагаються і філософія, і мистецтво. Та й піднести людину до висот духу, осягнення таких величних феноменів духовності як Істина, Добро, Краса — завдання і філософії, і мистецтва. Музика Л. Бетховена, Р. Вагнера, скульптура О. Родена, О. Архипенка, кінематограф О. Довженка, Е. Фелліні, театр В. Шекспіра, Б. Брехта — не лише етапи естетичного осягнення людства, але й поступ філософської думки. Художній процес — це, свого роду, «магічний кристал», що дозволяє збагнути складність всесвітньої історії, вказати людству «шляхи розвою» (І. Франко). Саме на цій особливості мистецтва акцентує увагу Р. Арнхейм, вказуючи, що «воно допомагає людині зрозуміти світ і саму себе, а також вказує їй, що вона зрозуміла і що вважає істинним» [2, 392]. Тому в силу своєї людинотворчої сутності, своєї філософської наповненості, а саме це якнайповніше характеризує сучасну художню практику, «мистецтво повинно бути не на периферії життя, а в центрі його» [3].

Література

1. Гегель. Эстетика. Т.1.— М., 1970.

2. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие.— М., 1974.

3. Кредо Лінкольнського центру мистецтв в Нью-Йорку.