До питання про структуру творчого потенціалу старшокласників і його реалізацію в ускладнених умовах

Д. Бойко, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПНУ, Київ

При розробці методичних засобів вивчення проявів творчих здібностей старшокласників у різних сферах діяльності слід виходити із сформульованої В.О. Моляко загальної структури творчого потенціалу особистості. Таким чином основу структури творчого потенціалу старшокласника можуть складати зокрема такі основні системоутворюючі блоки:

• інструментальний потенціал:

– прояви загального інтелекту, системність в оцінці та трансформації тієї інформації, що надходить, наявної та шуканої ;

– здатність оперувати методами пошуку аналогів, антиподів, комбі­наторних дій у процесі розробки, розв’язування творчого завдання, прояви економічного мислення при побудові шуканої конструкції і зокрема при реалізації з цією метою наявних часових енерго­інформаційних ресурсів;

• емоційно-вольовий потенціал:

– інтенсивність та забарвленість емоційного супроводу окремих процесів, вплив почуттів на суб’єктивне оцінювання;

– наполегливість та цілеспрямованість у процесі діяльності на кожному з етапів процесу розв’язування творчого завдання;

• мотиваційно-ціннісний компонент:

– інтереси, їх спрямованість, частота й систематичність проявів;

– схильність до пошуку й розв’язання нових проблем, прагнення до створення нового.

• динамічні характеристики:

– швидкість у засвоєнні нової інформації, швидкість оцінювань та вибору адекватних шляхів розв’язку.

Психологічна готовність до розв’язування завдання передбачає здатність особистості певною мірою реалізувати наявні знання, вміння, навички з метою розв’язування даного завдання.

Знання — це сукупність засвоєних учнем відомостей про той чи інший предмет, явище, процес.

Уміння — здатність адекватно реалізувати знання і навички для розв’язування актуальних завдань.

Навички — це дії, доведені до високої міри досконалості, до автоматизму, виконувані швидко, правильно та економно, із значним «к.к.д.» їх реалізації.

Навички — це досконале володіння дією.

При цьому важливою є готовність до активної перебудови діяльності, швидкість і гнучкість розуміння наявної ситуації, самовладання, яке не допускає поспішних і помилкових дій, емоційно-вольова стійкість.

Розв’язування творчих завдань може бути пов’язане певною мірою зі спектром різного роду психічних станів, ускладнюючих процес розв’язування. Це можуть бути зокрема: невпевненість, тривога, страх, апатія, відчай та ін. Основні з них: напруженість, втома, фрустрація, страх і паніка.

Фрустрація — коли з’являються реальні чи уявні перешкоди в процесі розв’язування завдання, які оцінюються як складні чи нездоланні.

Стенічна фрустрація (гнів, агресія, посилення наполегливості, роздратування).

Астенічна фрустрація (апатія, пригніченість, невпевненість, страх).

З метою її нейтралізації можуть бути реалізовані:

1) комбінаторні дії: зменшення особистісної значущості шуканого результату, допустиме спрощення умов завдання;

2) адекватні аналоги поведінки людини при розв’язуванні нею завдання такого роду та ін.

Психічна напруженість може проявлятись у формах:

• перцептивній (має місце в разі великих ускладнень і помилок у сприйнятті необхідної інформації);

• інтелектуальній, яка пов’язана із пониженням розумових здібностей, через що не може бути розв’язане завдання в ускладнених умовах;

• емоційній, коли наявні емоції можуть виконувати як конструктивну, так і деструктивну дію щодо процесу розв’язування завдання;

• вольовій, коли людина не може оволодіти собою;

• мотиваційній, пов’язаній із боротьбою мотивів.

Як правило, психічна напруженість негативно впливає на процес розв’язування завдання, здійснює гальмуючий вплив. Хоча її позитивний вплив може проявлятись у прискоренні психічних процесів, темпу і амплітуди процесу розв’язування завдання.

Отже бажаною є така емоційно-психічна напруженість, яка виконує функцію мобілізації потенціальних можливостей і здібностей особистості.