До питання про визначення міфу

О. Білокобильський, Донецький державний інститут штучного інтелекту

Проблема міфу стає все більш актуальною й популярною. Незважаючи на величезний обсяг літератури, присвяченої міфу, дефініції поняття &#171,міф&#187, украй суперечливі. Причому ці протиріччя пов’язані не тільки з ідеологічними віяннями, до яких міф взагалі дуже чутливий. Наявні й труднощі концептуальні.

Визначення міфу, у найбільш загальному плані, можна розділити на три гру­пи &#151, &#171,філологічні&#187,, &#171,соціологічні&#187, й &#171,філософські&#187,. Перша група визначає міф як розповідь (М.Стеблін-Каменський, В.Пропп, Г.Меншинг), друга &#151, як соціальний простір (Б.Маліновський, О.Фрейденберг, О.Елькін), у третьої міф виступає як структура мислення чи буття (К.Леві-Строс, М.Еліаде, К.Хюбнер).

Природно, що &#171,філологічне&#187, визначення імпліцитно містить елементи &#171,соціологічної&#187, і &#171,філософської&#187, дефініцій. При цьому соціальна й онтологічна структура міфу має свою специфіку.

Профанне в міфі існує не завдяки собі, але завдяки первинній в онтологічному плані, сакральній основі. Основа ця раз і назавжди закладена в минулому, але виявляється в кожен момент сьогодення. Вона пов’язана із суб’єктами, відмінними від профанного суб’єкта міфу космічним масштабом своєї діяльності.

Усе сказане характеризує специфіку міфу. Труднощі виникають при спробі підвести під ці інтуїтивні представлення логічну основу.

Адже справа не в тім, що міф припускає деякий фундаментальний онтологічний рівень, що стоїть &#171,поза&#187, профанною реальністю (щось подібне ми можемо спостерігати в сучасній фізиці). І не у винятковій значимості унікального минулого (сучасне наукове мислення спокійно мириться з уявленням про Великий Вибух). Унікальну особливість міфу можна побачити в особливостях міфічної онтології, яка так чи інакше завжди пов’язана з діяльністю певного/них надсуб’екта/суб’єктів.

Тут, до речі, є можливість для зв’язку архаїчних міфів і міфів сучасності (звичайно таких, що не підлягають спільному визначенню), тому що саме наявність первинного онтологічного надсуб’екта відрізняє і міфи епохи модерну (наприклад, Дух у Гегеля, персоніфіковані нація у фашизмі й клас у марксизмі).

Таким чином, визначення міфу повинне обов’язково враховувати особливості міфічної онтології, відповідно до якої будується вся діяльність міфічного суб’єкта. Діяльність під егідою цієї онтологічної парадигми виступає основою реальності саме міфічного світу для суб’єкта. Тому, говорячи про міф, ми ведемо мову про реальність деякої онтології &#151, онтологічну реальність, пов’язану з деміургічною діяльністю одного чи декількох суб’єктів.

У модерній науці людина як творець реальності (наприклад, світу 3 у Поппера) виступає в якості космічного надсуб’екта сам. Це, у деякому роді, міф самотності.