До семантики першохрамів: церква Богородиці Десятинна в Києві

Д. Гордієнко, Національний університет «Києво-Могилянська академія»

В кінці Х ст. відбулася одна з ключових подій в історії Русі — запровадження християнства як державної релігії за князя Володимира Великого, в результаті чого Русь увійшла до східнохристиянської візантійської ойкумени. Із християнством на Русь приходить і християнська зримо-символьна система, втілена в богослужінні, іконографії, літературі і найбільш виражена в архітектурі.

Саме храм найбільш яскраво і повно відображає образ всесвіту, є imago mundi — образом світу. Вся його архітектура, система мозаїк і розпису призначені для того, щоб втілювати у зримих образах християнську ідею зв’язку земного і небесного. Храм став проміжною ланкою між людиною — «мікрокосмом» і світобудовою — «макрокосмосом», своєрідним «мезокосмосом». Першим храмом, який прийняв в себе Христа, була Богородиця, адже саме через Неї Бог-Слово втілився в людині, звідси образ Богородиці як Церкви Земної, а храм — найбільше втілення святості. Тому новонавернену Русь і презентувала велична Богородиця Десятинна.

Десятинна церква присвячена власне Богородиці, а не якомусь святу на Її честь [1]. Храмове свято Богородиці Десятинної припадало на 12 травня, що було пов’язано з хрещенням князя Володимира Святославовича, яке, найімовірніше, відбулося в ніч на 12 травня 989 р. в одному з Корсунських храмів [2]. Десятинна церква, за Літописом, була закладена 991 р. [3] як храм загальнодержавного значення. Ця загальноруська роль Десятинної церкви засвідчена також в розписі Софії Київської, де Богородичний храм зображений у вигляді «Ієрусалима», в якому символічно передавалось уявлення про Десятинну церкву як матір всіх церков Русі [4].

В середньовіччі, в тому числі й на Русі, основною функцією Богородиці, що відображено в Її культі, було заступництво перед Богом за весь рід людський та світ земний в цілому [5]. Це відобразилось в іконографії, де Богородиця постає, передусім, як Оранта — захисниця і покровителька Києва, а також у піснеспівах на Її честь, де Вона набуває ймення «Шатра Бога і Слова» (σκηνή — у традиційному перекладі «селище»), старозавітньої «Святая Святих» єрусалимського храму, позолоченого Ковчега Завіту, «непохитного стовпа Церкви», «непорушної стіни царства», «Захисниці народів»: останні вказують на зв’язок образу Марії зі священною державою [6]. За словами митрополита Іларіона, Ярослав «передав людей твоїх (Володимира — Д. Г.) і град... на допомогу християнам святій Богородиці» [7]. Відтак Богородиця мислиться як осердя Церкви, явленої у символіці храму, а отже, й християнської давньоруської ойкумени.

Образ Діви як градохранительки сягає своїм корінням античності, де ці функції пов’язувалися з богинею-дівою Атеною, в якій втілювались чотири взаємопов’язані властивості: 1) незайманість; 2) материнство; 3) любов до упорядкованих міст; 4) заступництво перед божеством за ці міста. Все це у Візантії трансформувалося в уявлення про Богородицю [8].

Місто є втіленням впорядкованого простору, відтак мислиться як образ впорядкованого космосу — Царства небесного, як образ Небесного Града. Місто чітко відділяється міським муром від навколишнього простору, а отже протиставляється власне «не-місту», як невпорядкованому, хаотичному, а отже, нижчому простору. За С. Аверинцевим, мур міста уособлює його «пояс» і одночасно його «вінець», а те й інше — символ цноти [9]. Відтак покровительство Діви символічно пов’язувалось із цілісністю, неприступністю і впорядкованістю міста.

Десятинна церква була п’ятибанним храмом, що за християнською числовою символікою символізувало Христа і чотирьох євангелістів, себто Всесвітню Церкву. В універсальному символізмі число 5 означає духовну квінтесенцію, що творчо діє на матерію. Hieros gamos — священний шлюб, який у християнській традиції осмислюється як союз Христа і Церкви — союз Неба і Землі [10]. Саме чотири менші бані і символізують матеріальний світ, а ценральний, який був вищим і більшим, в чому проявляється ієрархічна вищість, символізував Христа.

В науці існує дискусія щодо розташування чотирьох бань собору. Найбільш імовірним видається розташування по діагоналі, як у Спасо-Преображенському соборі в Чернігові та Софії Київській, які є сучасниками Десятинної церкви. До того ж таке розташування має і символічне пояснення. Саме за такого варіанту, з кожного боку собору зору відкривається по 3 бані. 3 — це символ св. Трійці, символ всього духовного.

Варто відмітити, що 5 — це і символ п’яти ран Христа, спокутної жертви Бога за рід людський. Як зазначає С. Б. Кримський і Ю. В. Павленко, осанна Богородиці була особливо актуальною для Києва, який протягом останніх століть був осквернений шануванням бісівських сил, відтак потребував духовного освячення просочених жертовною кров’ю місць [11]. Через Діву прийшов Спаситель, через храм Діви приходить і Благодать на Русь, а з Нею — очищення і спасіння граду і людей його.

Отже, в семантиці першохраму Русі — п’ятибанній церкві Богородиці Десятинної,— передусім, вбачається ідея Києва як Богохранимого града, а через союз Церкви земної з Христом — входження Русі до тіла Вселенської Церкви, відтак поширення «християнського світла» на весь земний простір Русі. Саме з п’ятибанним храмом можна пов’язувати ідею освячення і очищення оскверненого граду і люду його.