ДО СУЧАСНОГО ОСМИСЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ К.ХОРНІ ПРО ШЛЯХИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

А.Фоменко, Горлівський державний  педагогічний інститут іноземних мов

Нагальність реконструкції філософсько-антропологічних ідей К. Хорні про самореалізацію особистості зумовлена, насамперед, сучасними умовами економічного, соціального та політичного стану «перехідного суспільства». Адже саме сьогодні відбувається інтенсивний пошук світоглядних орієнтацій особистості, які повинні дати відповідь на злободенні запити про способи виживання та шляхи гармонізації внутрішнього людського буття.

На якісно новому етапі розвитку суспільства у людини виникає з одного боку відчуття свободи особистої діяльності, творчості, а з другого — відчуття втрати точки опори, якою вона володіла завдяки відносно стабільному життю соціалістичної формації. Поклоніння ідеалам недалекого минулого і водночас прагнення до визначення нових цінностей капіталістичного способу існування несе в собі загрозу внутрішньої розірваності, суперечності, що сприяє зародженню страху, тривоги, неврозу. Таким чином, важливим стає питання про здатність особистості до маневрування в новому життєвому просторі, про здатність прислухатися до своєї природи, внутрішнього духовного стану, про здатність знайти сенс свого буття, тобто самореа­лізуватися, самоздійснитися.

Культурно-антропологічна концепція К.Хорні, яка сформувалась у другій половині двадцятого століття в Америці, відповідає на це питання оптимістично, бо вважає людину здатною до самовдосконалення. Глибинним джерелом зрос­тання особистості, на думку К.Хорні, є «реальна самість», «особистісне Я», як «центральна внутрішня сила» властива усім людям, і в то й же час неповторна, унікальна.

Отже, гуманістичний психоаналіз К.Хорні лише претендує на роль терапевтичного мистецтва, здатного вивільнити людську духовність, суб’єк­тивність, творчу активність, «реальну самість», які перетворилися на ілюзії, помилки у стані нестабільної цивілізації. Особистість завдяки відчуває себе у стані вибору. Якщо цивілізація стабільна і має свої традиції, у людини варіанти ціннісних виборів обмежені, а діапазон виникаючих конфліктів малий. Навпаки, якщо цивілізація знаходиться у стані швидких змін, де присутні протилежні цінності, а життя людей дуже відрізняється, то й екзистенційні вибори, які належить зробить людині, дуже важкі.

Таким чином, внутрішні конфлікти особистості розглядаються К.Хорні з позиції культурних детермінант. Людська психіка не може швидко адаптуватися до зовнішніх умов середовища, завдяки чому виникають внутрішні конфлікти між власними потребами індивіда та можливістю їх задоволення у тій культурі, що існує. З точки зору філософа, під впливом культурних та соціальних умов життя людини, її позасвідомі потреби розшматовуються і вирушають у протилежні напрямки. Тобто «базальний конфлікт» людини виникає завдяки існуванню корінних міжлюдських суперечностей. Якщо між власними цінностями та цінностями культури виникають суперечки, то людина стає здатною до глибинного внутрішнього конфлікту.

К. Хорні, намагаючись осмислити внутрішнє «ядро людської істоти», що повинно здійснити всебічний розвиток у процесі самореалізації, запропонувала своє бачення структури особистості, визначила такі пласти психіки як «актуальне Я», «ідеалізоване Я», та «реальне Я». «Актуальне Я» — це особистість з усіма її духовними та матеріальними атрибутами. «Ідеалізоване Я» — це те, ким особистість уявляє себе у своєму невротичному прагненні. «Реальне Я» — це «живий унікальний особистісний центр», та сила, завдяки якій відбувається індивідуальний розвиток людини, те, що кожний індивід хоче знайти у собі.

Філософсько-антропологічна концепція К.Хорні вирішує проблему самореалізації особистості як шлях відпозасвідомого «ідеалізованого образу» до істотного «Я» через усвідомлення своїх потреб. Спираючись на дослідження «культурних антропологів» та соціологів, вона збагачує психоаналітичну філософську традицію щодо осмислення проблеми досягнення людиною в процесі свого розвитку духовного центру — «самості», виходячи на проблему «комунікативності у людському бутті».

К.Хорні звертається як до внутрішньої комунікації особистості, де фіксує факти конфліктності свідомих та позасвідомих уявлень, так і намагається знайти причини драматичного існування людини в сучасному суспільстві.

Самореалізація особистості в філософії К.Хорні — це подолання, зняття внутрішнього конфлікту та повернення до душевної гармонії не тільки через усвідомлення суперечливих чинників свого існування, але і через почуття. Переживання людини — це, на думку філософа, єдине, що дано їй безпо­середньо. Очевидність для неї її переживань є основою ідентичності її особистості. Отже «Я» як особа існує не лише інтелектуально, а й в переживаннях, почуттях. Самореалізація — це процес самоздійснення людини в просторі людського спілкування, завдяки вільному екзистенційному вибору.

В сучасних умовах філософський досвід К.Хорні не лише не втратив своєї наукової, соціально-психологічної та педагогічної цінності, але й помітно актуалізується новими проблемами індивідуального та соціального буття особистості.