Духовне відродження людини (у світлі православного вчення)

Г.Онищенко, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ

Дух, духовність в православному вченні розуміються особливо. Дух розглядається як вища частина душі, що має почуття Божества — совість, страх Божий, прагнення до Бога. Це та сила, котру вдихнули в обличчя людини при її створенні. Дух відділяє людину від природи, в дусі їй надані свобода і свідомість. Основою нормального духовного життя є Богоспілкування. Святитель Ігнатій Брянчанінов вказує, що життя тіла залежить від присутності в ньому душі, а життя душі — від присутності в ній Святого Духа. Душа у відриві від Бога підкоряється злу (гріху) і стає мертвою. І таким чином потребує свого оживлення, спасіння.

На основі святоотецької літератури можна виділити наступні етапи духовного розвитку (відродження) людини.

Пробудження духу в людині під дією Божої благодаті, розтривожений дух оживляє страх Божий, відчуття всебічної залежності від Нього, посилює муки совісті, людина знаходить втіху в благовіщенні Євангелія, перед нею постає проблема вибору і прийняття рішення, в результаті якого можливий її відхід від Бога або розкаяння і прийняття рішення життя з Богом, в останньому випадку вона приймає таїнства — хрещення, сповіді, причастя, наступний етап — покаяння, намагання жити по Євангельським заповідям, боротьби з пристрастями.

Якщо подвижнику вдається, то він по волі Божій, внутрішньо зцілюється, духовний початок в ньому стає приорітетним, відновлюється людська гідність, задум Творця про нього.

Для тих, хто стає на шлях духовного розвитку, неминуча боротьба за внутрішню цілісність, боротьба із пристрастями.

Зате, коли душа зійде в досконалість Духа, вона вся робиться світлом, вся — радістю, вся — благодаттю і добротою.