Духовність - основа самовиразу

А. Корецька, Інститут вищої освіти АПН України, Київ

В умовах перехідного, трансформаційного суспільства, яким є Україна, спостерігається деяка криза ідеалів, втрата духовних орієнтирів. Відбулися різкі зміни в орієнтаціях на системи цінностей та ідеалів. З огляду на це підкреслюємо значення формування творчої особи і роль культури, оскільки завдяки їй особистість здатна проявляти розуміння і самовияв, розвивати аналітичні здібності, здатність експериментувати і робити логічні висновки. Формування духовності передбачає наявність таких її компонентів: творчість у діяльності, постійне устремління до пізнання самого себе і всього наявного тощо.

Для розуміння духовності особи велике значення має розуміння витоків духовності, котрі не зосереджені в самому індивіді, але надзвичайно важливі для нього. За Гегелем &#151, вони в абсолютному дусі, що втілюється в народах, за М. Бердяєвим та В. Солов'йовим &#151, людину духовністю наділив Бог. Особа не може бути ізольованою від суспільства і його процесів, духовність особи тісно пов'язана з духовністю самого суспільства. Суспільство взагалі не може існувати при відсутністі індивідного як початку будь-якої зміни, будь-якого соціального поступу, котрий започатковується індивідом [2, 502. ]. Стан суспільства визначають рівень освіти, рівень духовності, рівень буття (побуту), рівень життя кожної особи й усіх представників суспільства. Як зазначає В. Г. Табачковський, продуктивна праця неможлива без певного рівня освіченості, культури, порядності тощо [2, 529].

Культурно-освітні, історичні зміни у суспільстві зумовлюють також зміни й у формуванні духовності особи, її світоглядних інтенцій. У становленні духовного світу людини підкреслюються внутрішні переживання й особисте ставлення до проблем.

В сучасних умовах модернізації й глобалізації суспільства особливої актуальності набуває унікальність особи, а значної ваги &#151, питання, як сформувати колективну особу, котра, з одного боку, збереже відповідальність за колектив, з іншого, свою унікальну особливість. Проблема цінності людської особистості виявиться абстрактною і безпредметною, якщо вона органічно не буде пов'язана з її всебічним розвитком. Через це велике значення мають елементи духовності. Як елементи духовності В. І. Шинкарук аналізує віру, надію і любов, котрі на будь-яких історичних поворотах були фундаментальними підвалинами духовності і світогляду людини: &#171,Віра &#151, одна з найглибинніших підвалин духовності, з'єднує любов з надією і забезпечує сприйняття майбутнього як здійснення чекань, сподівань і жадань, властивих цій любові, і, отже, &#151, ідеалів справді людського життя&#187, [4, 147]. Ю. М. Білодід додає ще й такі категорії, як релігійність, мораль. Духовність &#151, це складна система ставлень людини до буття (оточуючої реальності матеріального та духовного походження), яка базується на відображенні світу, і за своєю сутністю є певним самообмеженням у ставленні &#171,Я&#187, стосовно  &#171,не-Я&#187,. Даючи певне визначення сутності духовності, автор виділяє мистецтво як форму її прояву, оскільки саме мистецтво виступає не лише формою прояву духовності, а й засобом її розвитку, методом акумуляції духовних надбань людства, формою розвитку духовних засад. Найбільш рельєфно прояв духовного стану, на думку автора, проявляється в музиці [1, 246].

Найважливішим показником, основою духовності особистості є, на нашу думку, ступінь освоєння нею етичних і естетичних цінностей. Культура, освіта, мова, просвітництво завжди виступають найдієвішими чинниками подолання бездуховності. &#171,Людський фактор&#187, сприймається сьогодні не в абстрактній формі (узагальненій, об'єднуючій масу), а в особистісно-індивідуальній, яка безпосередньо стосується кожної людини. Нині гуманістично-світоглядною домінантою стає особистісна відповідальність за перетворення в економічному, соціально-політичному й духовному житті, готовність мобілізувати не лише новітні досягнення наукової думки, а й увесь духовний досвід народу [3, 185].

Саме духовно сформована особа здатна нести відповідальність, здійснювати творчий підхід у своїй діяльності, проявлятися адекватно у швидкоплинних процесах сучасності.

Література:

1. Білодід Ю. М. Структура духовності особистості // Вчені записки Харківського гуманітарного інституту &#171,Народна українська академія&#187,. Т. 6 / Гол. Редак тор В. І. Астахова. &#151, Х. : Око, 2000. &#151, С. 239 &#151, 248.

2. Горак Г. І. Індивідна взаємодія як основа суспільної організації // Філософія. Курс лекцій. Навч. Посібник/ Бичко І. В. , Табачковський В. Г. , Горак Г. І. та ін. &#151, 2-е вид. &#151, К. :Либідь, 1994. &#151, с. 576.

3. Духовне оновлення суспільства / В. П. Андрущенко, Є. М. Бабосов, Л. В. Губерський та ін. &#151, К. : &#171,Либідь&#187,, 1990. &#151, 200с.

4. Шинкарук В. Віра, Надія, Любов // Віче. &#151, 3 № (24). &#151, 1994. &#151, С. 145 &#151, 150.