Дихотомія &#171,масового&#187, і &#171,унікального&#187, на прикладі середньовічної готики

Н.Д. Кузьменко, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ

Відомо, що готичний художній стиль, визначився у своїх типових рисах під час розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури. Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних областях Франції на теренах Іль де Франса, він отримав загальноєвропейське поширення і пройшов ряд самостійних етапів еволюції та національних версій.

Розквіт середньовічної художньої культури виникав на базі інтенсивного  соціального руху широких народних мас, які викликали ще задовго до формування мистецтва могутні ідеологічні течії. Художня культура сягає корінням безпосередньо до самодіяльної практики соціального низу. Таким чином, прагнення особистості на увагу до себе підготувало основу для появи нових форм та способів самовираження у художній культурі.

Зі зростанням чисельності  міст  та  піднесенням  ролі,  яку  вони відігра­ва­ли,  зростала  потреба  в  нових  формах  організації  праці. Ремісники у містах об‘єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення міських ремесел сприяло формуванню міської культури.

В багатьох містах на базі церковних та приходських шкіл виникали університети, як нові форми культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли розвитку освіченості та поступово змінювали мислення середньовічної людини. Посилюється дух раціоналізму, дух допитливості, встановлюється тенденція до дослідження нового. Зростала індивідуалізація світовідчуття кожної особистості. Поступово університети перетворилися на своєрідні інтелектуальні центри.

Щодо положення митця, архітектора, то як висококваліфіковані майстри вони мали певний ранг та статус у суспільстві і працювали вони, зрозуміло, на замовника (суверена чи священика). Але при цьому їм була притаманна деяка свобода самовираження як творчій особистості. Це давало можливість автору надати своєму творінню неповторного вигляду.

Собори та ратуші будувались на замовлення міської комуни, однак всі вони відрізнялися своєю особливою темою чи ідеєю.  Це свідчить, що кожна будівля цілком була підлеглою певного плану чи задуму. Саме у готичний період починається теоретизація техніки мистецтва.  Але в розмаїття образів впліталися  такі, що мали зовсім віддалене відношення до загальної церковної чи архітектурної концепції.

Існує багато так званих готичних гротесків, які є відлунням народної фантазії. І хоча діячі церкви з розпачем дивилися на цю самодіяльність, але не могли нічого вдіяти, бо тут діяла стихія колективного народного мистецтва. Декілька поколінь художників-ремісників будували та прикрашали собор, і внаслідок цього можна бачити не тільки приклади загальної стильової обробки будівлі, але й взірці індивідуальної уяви майстрів.

Середньовічні майстри віддавали перевагу яскравим кольорам, це помітно з вітражів, мініатюр та скульптур (готика була поліхромною, тому скульптури та стіни розфарбовувалися). Готичні собори великі, живописні, вони є відлунням реального життя середньовічного міста.

Слід зауважити, що середньовічний майстер вже не є рабом, за ним визнаються права людини, але фактично він не є цілком вільним від обставин життя.  Він ніби належить самому собі і в той же час не належить, що знайшло відгук у його творчості.  Середньовічні майстри не залишали своїх імен історії, вони просто працювали над своїм ремеслом.

Отже, закони цього ремесла і закони конструкції приводили до використання певних форм в мистецтві, а втілення бажання змінити форму, стиль примушували міняти конструкцію та винаходити нові прийоми в обробці матеріалів. Зміни в конструкції змінювали естетику,  тобто сам архітектурний стиль. Спадає на думку, що все це &#151, одночасний процес: естетика змінює техніку, а техніка змінює естетику.

Відомо, що поворот до готики почався з архітектури та потім розповсюдився на скульптуру, живопис та інші види мистецтва.

В живописі та книжковій мініатюрі було більше можливостей втілити своє особисте бачення світу, тому що створення об‘єктів в цій галузі не забирало стільки часу, як побудова собору, і майстер міг завершити справу сам. Але й ці сфери були достатньо канонізовані та контрольовані церквою. Готичний живопис дуже експресивний та драматичний. В цьому й був прояв саме того унікального, що міг надати художник до свого творіння, все ж  вимушений враховувати вплив церкви.

Готика, не пов'язана безпосередньо з будь-якими національними умовами, була наднаціональним історичним явищем і проявила себе саме в той період Середньовіччя, коли національні розходження були змішані у свідомості релігійної та церковної єдності, якою було охоплене все європейське суспільство.

Таким чином, готика як художній стиль, в більшості своїх проявів, це скоріше результат творчих зусиль народу, ніж яскравий задум генія, це не стільки витвори індивідуальні, скільки робота цілого суспільства, це художньо-історична спадщина, яку залишили після себе покоління середньовічних майстрів.