Едуард Ганслік — про природу художньої творчості

В. В. Дородько, Національна музична академія ім. П. І. Чайковського, Київ

Одним із найвидатніших явищ у філософії мистецтва Австрії другої по­ло­ви­ни ХІХ століття є творчий доробок найяскравішого представника фор­ма­ліс­тич­ної музикознавчої думки, музичного критика Едуарда Гансліка. Його наукові ро­боти є багатим джерелом музично-історичних подій. Своєю діяльністю Е. Ганслік сприяв підняттю авторитету музичної критики, естетичні погляди та критична діяльність цього музикознавця дали поштовх до поглибленого вивчення внутрішніх закономірностей музики. Його теорія про утворення й трансформування художньої творчості привернула увагу багатьох філософів та музикознавців. Музично-критична спадщина Е. Гансліка також відображує ідейно-естетичну боротьбу європейської музики ХІХ століття. Рецензії і статті, які Е. Ганслік друкував у газетах і журналах більш ніж півстоліття, надали його діяльності міжнародне значення. Напрямок естетики музичного фор­ма­ліз­му в XIX столітті мав гостро полемічний характер і головним чином був на­правлений проти естетики романтизму. На відміну від романтиків, Е. Ганслік схиляється не до суб’єктивного погляду, а до необхідності усвідомлення в художній творчості найвищих духовних інтересів. Ця методологічна установка, за Гансліком, сприяє кращому усвідомленню та сприйняттю художніх творів. До авторів, які досліджували творчість Е. Гансліка, належать С. Маркус, Г. А. Ларош, В. В. Стасов, А. К. Буцкой та ін. У своїй роботі «Про музично-прекрасне», яка вперше була видана в 1854, а потім перевидавалась більше п’ятнадцяти разів і була перекладена на різні мови, в тому числі і на російську у 1884 році М. М. Івановим, а пізніше і Г. А. Ларошем (перше видання — 1895 рік, друге — 1910 рік) він виділив деякі головні принципи. Е. Ганслік говорив, що музика є особливою формою духовної діяльності, і цим вона відрізняється від інших видів мистецтва. Австрійський музикознавець вважав, що акт музичної творчості дає нам можливість глибше заглянути в особливості принципу музичної краси. Він негативно ставився до програмної музики та оперного мистецтва.

На думку Е. Гансліка, митець завчасно не планує зміст музики. Музична ідея спочатку виникає в уяві композитора в простій формі, він розвиває її далі, збагачуючи різними новими співзвуччями, і непомітно перед ним постає образ цілого твору в його основних формах. При наступному шліфуванні ком­по­зитор критично розглядає, розширює, змінює тільки деталі. Якщо ж композитор запланує певну програму і переведе її в звуки, то без цієї певної програми музичний твір буде незрозумілим. Всі ці наведені полемічні погляди Е. Гансліка говорять про його яскраво виражену направленість проти романтизму, адже програмність найчастіше була умовою створення творів цього періоду. Згадаймо Ф. Ліста, Р. Вагнера, Ф. Шопена, Ф. Шумана, Й. Брамса, Ж. Бізе та ін. Особисті вподобання Е. Гансліка були звернені до Й. C. Баха, Г. Ф. Генделя та Л. Бетховена. З плеяди ж композиторів-романтиків він найвище оцінював Й. Брамса та Р. Шумана, хоча з деякими їх естетичними поглядами він був незгодний. Характерною особливістю розвитку теорії Е. Гансліка є особлива увага до фантазії та уяви композитора. Він звертає ува­гу, що саме уява талановитого композитора вибере з усіх можливих ком­бі­націй звуків тільки найвитонченіші, а звукові образи будуть результатом вільної творчості і, разом з тим, з’єднані внутрішньою необхідністю. Такі твори Е. Ганслік і називає розумними, змістовними та глибокими. Одним із най­ак­тив­ніших художніх засобів Е. Ганслік вважав ритм. Він схиляється до такої думки, що музикант завдяки ритму бачить специфіку творчості й прекрасного, в тому числі й прекрасного в природі. Ритм є необхідною умовою існування музики. Він є передумовою співставляння та стрункості побудови творів, а також взаємно пропорційного руху в часі. Зміст музики, за Е. Гансліком,— це зву­кові форми, що рухаються.

Ганслік був прихильником інструментальної музики. Тільки в ній він бачив «мистецтво в його чистоті». З цього він робив висновок: те, що недоступне для інструментальної музики, недоступне для музики взагалі. У вокальній же музиці присутня мова, яка заважає людині сприймати музику в її неповторній індивідуальності, більше того, інтонації людської мови дуже часто є прямою протилежністю до змісту музики. Одночасно Е. Ганслік критикує положення теорії афектів і погляди французьких просвітителів, які вважали визначальним початок музичної виразності саме в інтонаціях людської мови. Ідеальним му­зи­кантом Ганслік вважає людину, яка могла б абстрагуватися від почуттів і сприй­мати музику через відчуття. Він підкреслює, що справжній музичний слу­хач той, кому музика дає певний художній образ, а не діє тільки на його нас­­трій. «Дія прекрасного тільки на одні почуття наближається до пато­логії» — пише Е. Ганслік у своїй роботі «Про музично-прекрасне». Прекрасне в музиці доходить до почуття тільки через уяву. Характерною точкою зору Е. Гансліка є перебільшення ролі фантазії та уяви, а також ролі свідомості в засвоєнні та формуванні змісту художнього твору. Великою заслугою Е. Гансліка є підкреслення ведучої ролі свідомості у творчому процесі, хоча музикознавець і не висуває на перший план зміст як істотну причину художньої творчості. Сутність та зміст художньої творчості Е. Ганслік бачить у створенні та вираженні естетичних ідей. Під естетичними ідеями він розуміє сприйняття мистецтва, яке досягається гармонічною єдністю чуттєвої і логічної розсудливості, тому особливе значення в художній творчості Е.Ганслік надає силі й свободі уяви, а також умінню митця втілювати створені ним образи в звуках.

Література

1. Афасижев М. Н. «Западные концепции художественного твор­че­ства»,— М.: «Высшая школа», 1990.— 175 с.

2. Эдуард Ганслик О музыкально-прекрасном. Перевод Г. А. Лароша.— М. 1895.— 181 с.

3. Маркус С. «Воинствующий формалист Э. Ганслик» // Музыкальная наука, вып. 8, 1949, с. 51.

4. Маркус С. История музыкальной эстетики.— М.: Музыка, 1968.— 688 с.