Елементи традиційного вбрання як символи сучасного етнічного стилю

О. Ю. Косміна, Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Етнічний стиль — це сукупність характерних рис культурних традицій певного етносу, які є найбільш специфічними і маркують його історичну і культурну своєрідність. У той же час, етнічний стиль може проявлятися не лише через автохтонні культурні форми, а й через іноетнічні.

Етнічний стиль проявляється на різних таксономічних рівнях — від суперетнічного «континентального» (європейського, близькосхідного, далекосхідного, азійського, африканського, латиноамериканського) і суперетнічного «регіонального» (слов’янського, західноєвропейського, арабського, китайського, єгипетського, мексиканського і т. п.) до власне «етнічного» (польського, іспанського, корейського та ін.) [1, 41].

Таксономічний рівень етностилю можна підвищувати або знижувати відповідно до творчої ідеї і характеру презентативності комплексу вбрання шляхом деталізації традиційно етнічних елементів, прикрас, декору, колористичної гами тощо. Результатом стилізації можуть стати суперетнічні варіанти (європейського, слов’янського, східнослов’янського) костюмів, або загальноетнічний український костюм чи його субетнічні регіональні варіанти (західний, центральний, східний, південний), або, зрештою, етнографічногрупові варіанти (гуцульський, лемківський, бойківський, полісько-волинський, полісько-житомирський, полісько-київський, чернігівський, новгород-сіверський, західноподільський, східно­по­діль­ський, сумський, харківський і т. п.).

Етнічний стиль в широкому розумінні базується на вже сформованих етно­іден­ти­фі­кую­чих маркерах, або ж на таких, що знаходяться на стадії формування і трансформування. Основними етнічними маркерами будь-якого етносу є традиційна культура, національна державна символіка, конфесійна особливість, міфологія, етикет, звичаєве право тощо. Етноідентифікуючі маркери з метою узагальнення уявлень щодо типових рис, які характеризують певний етнос, формують його етнокультурні стереотипи.

Для конкретизації уявлень про характер сучасних стереотипів у сприйнятті українського традиційного вбрання по відношенню до існуючої тенденції формування українського етнічного стилю нами було проведено анкетне опитування студентської молоді чотирьох найбільших міст України: Львова, Києва, Харкова та Одеси. Відповіді на анкети забезпечили представництво уявлень молоді чотирьох основних регіонів України: західного, центрального, східного та південного. Питання «Які елементи одягу символізують українське традиційне вбрання?» було відкритим, без допоміжних підказок. Це дало нам можливість проявити стереотип сприйняття народного костюму сучасною молодою людиною. Відповідь респондентів практично всіх регіонів виявилася однаковою: вишита сорочка, вінок, шаровари, червоні чоботи, намисто. Ці ж самі елементи традиційного українського вбрання фігурували й у відповіді на питання «Що з елементів традиційного вбрання може виступати у якості національної символіки?» та «Що з елементів українського традиційного вбрання могло бути візитівкою «Міс Україна» на всесвітньому конкурсі краси?». Це свідчить про досить стійкий стереотип сприйняття українського традиційного вбрання, який фіксує пріоритетну роль сільської культури кінця ХІХ — початку ХХ століття. Значною мірою цей стереотип «сільськості» сформувався під впливом сценічно уніфікованого українського костюму. Цьому сприяла соціально-класова орієнтація культурної політики недавнього тоталітарного режиму, а відтак, замовчування інформації про костюми українців інших історичних епох та різних соціальних верств українського суспільства. Обмежений спектр знань вітчизняних дизайнерів щодо соціально-історичної варіативності українських строїв звузив їхній творчий потенціал у створенні власних колекцій в етностилі. Відповідно ними використовуються лише такі елементи сільського вбрання, як вишита сорочка, плахта, тканий пояс, шаровари і стрічки у зачісках (Л. Пустовіт, Р. Богуцька), або ж орнаментально-аксесуарний стиль «етнографіки» (Громова, Гапчук) [2, 271]. Розширення рамок усталених стереотипів можливо за умов урізноманітнення інформації не лише про субетнічні регіональні варіанти сільського костюму кінця ХІХ — початку ХХ, а й про історичні українські строї різних соціальних верств українського суспільства ХVІ — ХVІІІ століть.

Пріоритет у напрямку дизайнерського звернення до українського народного костюму ХVІІ-ХVІІІ століть належить молодому львівському дизайнеру Петру Нестеренку. Його колекція блискуче продемонструвала продуктивність творчої інтерпретації українських історичних строїв у створенні сучасного вбрання.

В анкеті був ряд питань, відповіді на які мали проявити існування / відсутність сучасного національного вбрання. На питання: «Чи існує сучасне українське вбрання?» у Львові «так» відповіло 73% усіх опитаних, у Києві — 71%, у Харкові — 53%, в Одесі —49%. Зокрема, це проявилося у колористиці, декорі та орнаментиці, одяговому текстилю, прикрасах. Щодо колористики, до традиційного червоно-чорного поєднання додався жовто-блакитний колір державної символіки. В орнаментиці домінує рослинний над геометричним. Відносно тканин, які уособлюють «український стиль», перевага була віддана льону та домотканим тканинам. Перше місце в усіх регіонах посіло намисто, тоді як вишивка (вишита сорочка) втратила своє лідерство.

Найбільш доречним використанням традиційного вбрання або ж його окремих елементів, на думку респондентів Києва, Львова, Харкова та Одеси, є весільний ритуал та різноманітні акції патріотичного звучання.

Таким чином, елементи традиційного вбрання подовжують своє життя в якості символів сучасного етнічного стилю.

Література

1. Косміна О. Етнічна символіка: історія і сучасність // Символ, миф, обряд: традиции и современность. Материалы международной научной конференции. Часть 1. К., 2000.— С. 40-41.

2. Космина О. Роль традиционного костюма в проявлении национальной самоидентификации // Міжкультурны дыалог у Беларусі: нацыянана-культурнае і духоўвнае развыццё ва ўмовах глабалізацыі. Па матэрыялах Міжнароднай навукова-практычнай канференцыі 10-12 снежня 2003 года, Мінск. Мінск, 2004.