Естетична наука: сучасні шляхи самоусвідомлення

О.Наконечна, Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка

В процесі всього свого тривалого історичного розвитку естетика виявляє нерозривний взаємозв’язок з філософією. Цей зв’язок носить як історичний, так і логічний, як теоретичний, так і практичний характер. Історія естетики показує, що розвиток естетичних теорій тісно пов’язаний зі зміною філософських систем (від Платона і Арістотеля до Канта і Гегеля, Маркса, К’єркегора, Адорно, Гадамера тощо), а також з особливостями підходів до вирішення онтологічних, гносеологічних, антропологічних проблем, що включає в себе питання про можливість філософського обгрунтування природи естетичних цінностей за умов існування множини світоглядних уявлень та ціннісних уподобань в сфері естетичного, про місце і роль тієї чи іншої філософської парадигми в розв’язанні естетичних проблем. Перш за все, це стосується самого предмету естетики і його зв’язку з людським світовідношенням в його естетичному аспекті. Відношення «людина-світ» стає як для філософії, так і для естетики тим смисловим центром, навколо якого формується певна цілісність їх пробле­матики, відшукування відповіді на ті питання, що хвилюють людину в її націленості на здобуття смислу у власній життєдіяльності.

Отже, і філософія, і естетика виступають як теоретичні форми світогляду, в яких закріплюється загальнозначущість духовних пошуків людством сенсу існування, істини, духовних цінностей. Філософський характер естетики свідчить про визнання можливості формування загальноприйнятних суджень про естетичні цінності, незважаючи на багатоманітність їх прояву в дійсності та мистецтві, в бутті різних культур. Можна порівняти роль філософської теорії для естетики з дзеркалом, в якому відображається як цілісність і своєрідність естетичної теорії, так і її неповнота щодо обгрунтування очевидності, загальної значимості та достовірності тлумачення естетичних цінностей, естетичної характеристики життя та мистецтва.

Сучасний стан взаємозв’язку естетики та філософії свідчить про їх нову єдність на засадах руху назустріч одна одній, збагачених власним досвідом та досвідом одна одної. З однієї сторони, сама філософія все більше намагається повернутися до свого мудрісного виміру, «філософія як ідея, ідея безконечного завдання» (Гуссерль). З іншої — естетика набує все більшої актуальності, в зв’язку з особливою роллю естетичного в сучасному світі, часто виступаючи способом вирішення універсальних проблем людства. Прагнучи до визначення свого істинного й достотного змісту, місця в людській життєдіяльності, естетика тим самим сприяє розкриттю і втіленню достотного смислу людства в його цілісності й індивідуальності.

Естетика як теорія ідеалу, Абсолюту, який має втілитись в історії і організувати її на засадах Логосу, досконалості, краси перетвореного космосу, змінюється естетикою пошуку людиною себе, власного життєвого ритму, переживання буття як стану душі, через який людині відкривається духовність, досконалість.

Більше того, самовизначення естетики, самоусвідомлення проблем, що перед нею стоять на сучасному етапі, та використання її власного історико-філософського змісту й ретельного аналізу художньої практики різних епох та сучасності, стає шляхом до осягнення естетичного людського життєстав­лення в усій його різноманітності. З іншого боку це, безумовно, пов’язано і з поступовим виділенням естетики як самостійної науки і потребою осмислення нею власного категоріального апарату та свого впливу на сучасний світ, людину і мистецтво.

Автономність естетичної теорії складається по лініях, що виражають нове буття естетичного. В сучасній естетиці збільшується можливість понятійного охоплення багатства відтінків естетичного, що здатне випродукуватись і відкритись людським почуттям. Новий некласичний аспект бачення естетичного виявляється в опертості на такі світоглядні засади, в яких теоретичне і загальнофілософське, теоретичне та смислобуттєве нерозривно поєднуються, що сприяє введенню життєвих явищ в естетичну картину світу в їх змінності і багатоманітності. Це втілюється в первинності й багатоманітності (і різності) естетичного досвіду щодо його теоретичного осмислення, в незведенності (узгодженості) естетичних міркувань до універсалістських філософських узагальнень, не підпорядкованості руху естетичного загальноприйнятим закономірностям руху культурної свідомості. Естетичне завжди пов’язане з суперечливою єдністю закономірності й випадковості, симетрії й асиметрії, впорядкованості й хаотичності, загального й індивідуального, раціонального й інтуїтивного, історичного й архетипічного.

Трансформація змісту естетичного, що відображає прагнення до осмислення зміни духовної ситуації в світі в цілому і життєвому світі людини, виявляється і в збагаченні його новими поняттями, що виходячи з сфери мистецтва, набувають загальноестетичного змісту. Це поняття тілесність, пластичність, живописність, поетичність і прозаїчність тощо. Їх тлумачення збільшує палітру естетичного світосприйняття, дозволяючи охоплювати різноманітні відтінки і модифікації естетичного смислотворення і пере­живання.