Естетизм і творчість

О.П. Наконечна, Український державний університет водогосподарства і природокористування, Рівне

Співвідношення естетизму і творчості виявляє специфіку естетичної творчості, особливості її втілення в умовах зміни парадигми, світоглядних пошуків сучасної людини.

Естетизм, виступаючи в різних формах (від романтичної, неоромантичної до постмодерної), здійснює певну абсолютизацію естетичного, відстоюючи автономність і самобутність естетичного і мистецтва, їх власну природу і самоцінно-необхідний сенс в самовизначенні людини в умовах ускладнення форм людського буття і духу. Основними рисами естетизму виступають ідеї: єдності художника і космосу, людського сенсу мистецтва, здатного врятувати людину від утилітарності світу, особливої ролі поета в творчості життя і мистецтва, справжності світу фантазії і уяви, їх ролі не тільки в мистецтві, але й у людському житті, символічної природи мистецтва, що вказує на його творчу суть і автономність краси, розгляд іронії як однієї з центральних рис естетичного.

Разом з тим, естетизм розширює підходи до тлумачення естетичного, не обмежуючись його раціоналізацією, а звертаючи увагу на поєднанні в ньому світу культури та життя, світу наявного і трансцендентального, світу індивідного і людського, світу реального і уявного.

В бутті естетичного, як втіленні небайдужості людського світоставлення, в сучасному світі все більше виявляє себе драма роздвоєності високого і низького в людській чуттєвості. Взаємозв'язок краси і творчості, доля краси в потоці історичного життя і трагізм творчості значною мірою і обумовлюють виникнення естетизуючого світовідношення, естетизму. Бо саме естетизм, гостро ставлячи питання про перетворення життя в мистецтво, прагне розкрити роль творчості в естетичному перетворенні світу і людини, її духовний зміст. Адже мистецтво як форма духовної діяльності не може існувати поза життєвим світом людини, що поєднує час і простір її життя як культурного й історичного, її життєтворчістю.

Аналіз різних форм естетизму показує, що він може виявлятись і як вдоволеність красивістю: естетичне гурманство, салонний академізм, відволікаючи від реального світу з його вадами, посилюючи трагізм творчості, ведучи до духовного міщанства (такий аналіз властивий позиціям М. Бердяєва, С. Булгакова, С. К'єркегора, Г. Морпурго-Тальябуе).

Отже, естетизм одночасно виявляє і втілює основні суперечності творчості між свободою митця і необхідністю (станом соціальної та індивідуальної дійсності), між іманентністю (прилученістю до світу) і трансцендентністю (прагненням вийти за межі світу), між задумом і здійсненням, між часовістю (тут &#151, буттям) і вічністю, між буттям і духом.

Таким чином, естетична творчість має універсальний характер, пронизуючи всі сфери людської життєдіяльності, світ (антисвіт) людини та вимагаючи напруження всіх зусиль, &#171,боріння духу&#187,. Естетична творчість включає і досвід негативності: дисгармонійність світу, страждальність людського буття, оприявлення в естетичному безобразного (вад людей, їхнього страху, відчуження, агресії). Естетична творчість сприяє подоланню прикутості людини до стандартного через переживання власного життєвого світу, суб'єктивності, неповторності і здатності знайти засоби її реалізації. Втілюючи творчу сутність людського буття в усій складності і суперечливості її осягнення та здійснення, естетична творчість сприяє розгортанню багатоманітності шляхів досягнення достотності людського буття, підтримуючи перегук сучасного з минулим і майбутнім через взаємозв'язок традиційності та інноваційності. Саме тому вона характеризує міру утвердження людини в світі як цілісної особистості, свободний прояв її творчості за законами краси як преображення життя.