Етноестетика як креативний фактор художньої діяльності

Т.І. Орлова, Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого

Розглядаючи механізми пізнавального процесу, І.Кант дійшов висновку, що справжнє осягнення світу, вихід за межі простого чуттєвого дублювання явищ, що здійснюють вплив на психіку людини, не може бути забезпечене простим накопиченням даних, котрі надають органи почуття. Воно потребує стрибка, якісного синтезу, що характеризується неадитивністю цілого його частинам, і був означений Кантом як креативна уява. Цей щабель пізнавального процесу виводить за рамки безпосереднього відображення, є творчим актом. Феномен такого синтезу зафіксовано в теоріях багатьох представників філософії ХХ століття. Так, М.Фуко відзначав,що в людині уособлено момент емпіріо­трансцен­ден­тального подвоєння,вона є пара­доксальною фігурою, яка в емпіричних змістах здатна виявити і умови,що зробили їх можливими.

Думка Канта про те, що синтезуючий стрибок є умовою можливості людського пізнання, цілком гідний акцептування. Проте його міркування щодо апріорної, трансцендентної природи цієї здатності є далеко не без­заперечними. Як уявляється, вона має досить зрозуміле історико-культурне походження, формується в онтогенезі людства, починаючись з перших етапів сапієнсації, та вдосконалюється протягом всієї історії. В основі такого апріоризму лежить безмежність тезаурусів культур та перетвоювально-діяльнісний характер існування людини у світі. Зокрема, М.Гайдеггер вважає, що категорія розуміння не обмежена рівнем пізнання, вона інтегрована у сферу буття.

Буттєво-діяльнісна основа творчого синтезу вводить у його структуру етнічні параметри. Можна погодитися з думкою К.Юнга, що підґрунтя синтезуючих гештальтів свідомості, в тому числі і творчих актів, складають деякі універсальні структури колективного підсвідомого, архетипи. Це легко пояснити, посилаючись на загальноантропологічні фактори. Але у конкретності історико-культурних явищ, навіть вже на етапі становлення родо-племенних утворень, дається взнаки регіональна специфіка, проявляються інтенції, навіть структури психологічного синтезу, властиві певним праетносам і зумовлені своєрідністю їхньої господарчої діяльності, родинних відносин, способами облаштування життєвого простору тощо.

Вже тоді способом включення емоційного фактора до операцій з ідеалізованими об'єктами, механізмів гносеологічного синтезу і як спонукою практичних дій виступає естетичний момент. І у найдавніші часи він був активною складовою навіть найбільш масштабних форм світобачення, уявлень про світобудову. Неабияке значення мало й те, що естетична реакція невіддільна від чуттєвого зв'язку людини зі світом. Отже, правомірно вважати, що категорія етноестетики як синтезуюча форма присутня серед найдавніших іпостасей етнічних архетипів людства, починаючи з найдавніших етапів його становлення, втілюючи у собі етно-регіональну специфіку людських спільнот.

Етноестетики, як системи притаманних тому чи тому етносу естетичних уподобань і детермінант діяльності, виступають &#171,наявним буттям&#187, естетичного в світі, а етноси (на індивідуально-груповому рівні) являють собою суб'єкт естетичної діяльності, є носіями непересічної естетичної свідомості.

Стосовно часу виникнення первісних естетичних уявлень, методологічно найбільш обґрунтованим уявляється їхнє трактування як передумови та одного із засобів становлення етносвідомості. У складі етносу українського народу такими початковими формами були символи приналежності (знаки роду і власності,тотемні символи), образи і певні абстрактні форми (трикутник, зерна, вуж-охоронець). У подальшому іпостассю етноестетичних уявлень в українському мистецтві стають образи степу, дому, криниці, дівчини, козака, його коня тощо.

Етноестетичні архетипи, найбільш глибоко закорінені та закріплені тисячолітньою історією, залишаються у свідомості та підсвідомості представників кожного етносу, виступають як інваріанти естетичних приорітетів, позачасові, безнастанні та повсякчасні. Вони впливають на психічні процеси, структури мислення, смаки, на художню діяльність та культурну практику в цілому. Але категорії етноестетики не обмежені щаблем архетипів, з часом вони набувають інших ознак, суголосних прикметам нових епох.

В творчості, у сфері професійного високого мистецтва етноестетичні архетипи спрацьовують як гештальти, зумовлюючи структуру образів, способи синтезування, іноді як вектори художньої умоглядності. Тобто переважно вони виступають як внутрішня форма креативної уяви. Більш очевидно етноестетика проявляється у народному мистецтві, де зберігається не тільки структура, але й семантичне наповнення образів.

Але категоріям етноестетики, як вони втілюються у народному мистецтві, притаманний ряд характеристик, що не збігаються зі звичними атрибутами художньо-творчого процесу. До них відносяться, зокрема, такі як формульність, традиційність, ужиткова функціональність. Виникає питання, який ступінь нетривіальності, креативної інноваційності допускає традиційність фольклору, а також позитивом чи негативом є формульність його елементів і утилітарність творів.

Оцінюючи ці характеристики та означюючи параметри їх функціонування, доцільно мати на увазі кілька обставин.

&#151, Вихідною тут є теза Канта щодо природи креативної уяви. Категорія етноестетики у творчості народних майстрів, як і в професійному, високому мистецтві виступає саме таким засобом, креативним &#171,магічним кристалом&#187,, через який художник, дивлячись на світ, вбачає його сутність.

При розгляді феномена традиційності народного мистецтва має вра­ховуватися духовно-практичний характер етноестетики. Навіть етноархетипи є формами, що потребують конкретно-історичного семантичного наповнення, тим більше, що художні змісти не можуть не бути суголосними світу, в якому живе митець.

&#151, Формульність образів народного мистецтва, згорненість в них вельми широкої семантики дає змогу культурного панорамування, включає у своє поле значний обсяг історико-культурної пам'яті етносу. Знакові системи народного мистецтва окреслюють собою майже весь універсум етнічної свідомості, включають основні предметні, денотативні значення, оціночні категорії, світоглядні, сенсожиттєві, навіть, космічні уявлення. На противагу зглядному буттю, вони несуть у собі абсолютні значення. Тому індивідуалізація та осучаснення традиційних художніх рішень у народному мистецтві мають бути досить обережними. Їхня вільна авторська інтерпретація загрожує втратою етнічної повноти й загальності.

Завдяки широкому спектру змістів етноестетичних категорій, інтеріоризації в них розмаїття національного життя, їх активність у художній культурі сприяє поглибленню свідомості національної ідентичності. Залучена до тезаурусу етноестетики, особистість не тільки збагачує уявлення про національне мистецтво, &#151, через механізм калакагатії вона асимілює моральні цінності, ідеали, цілі, національні ідеї свого народу.