Етноестетика в українській художній культурі та у мистецтві

А.В. Ткаченко, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ

1. Важливим чинником плідного розвитку національної культури є обізнаність з культурно-мистецьким надбанням інших народів, активне сприйняття якого зумовило високий рівень української культури. Тут ми розуміємо не лише її здатність запозичувати чужі культурні здобутки, але й уміння призвичаювати сприйнятий культурний матеріал до свого вжитку, надавати йому свого власного, оригінального національного забарвлення.

2. Між народами, їх культурами відбуваються процеси взаємодії та взаємозбагачення. Вони виникають спонтанно і цілковито стихійно, насамперед там, де відсутні штучні кордони між народами. Але, як свідчить історія, цивілізовані народи ніколи не існували в абсолютній ізоляції один від одного.

Культура українського народу розвивалася не ізольовано від культур інших народів. Українці віками творили власну самобутню культуру, переймаючи  і творчо осмислюючи здобутки та надбання інших народів, успадковуючи культурні цінності своїх предків.

Етноестетика – наука, яка поєднує в собі два поняття: етнос та естетику. Отже, можна дати таке визначення етноестетики: це наука, що вивчає культури в аспекті теоретично-порівняльного аналізу мистецтва різних народів.

Взаємодія культур є процесом, що перебігає між елементами принаймні двох взаємозв'язаних систем. У нашому випадку такими системами можуть бути український та грузинський народи, їхні культури в цілому чи якісь їхні галузі, зокрема музика, театр, література  тощо. Наслідком взаємодії певних систем є відображення цих взаємочинних систем одна в одній.

Актуальність вивчення українсько-грузинських культурно-мистецьких відносин, які склалися на початку ХХ століття, полягає в тому, що воно має важливе значення для вироблення наукового погляду на розвиток цих двох культур як ланку єдиного світового мистецького процесу у наступні роки.

Мистецтво та література – найкращий спосіб для пізнання духовного життя народу. Саме вони стали тим мостом, який єднав український та грузинський народи.

4. Здавна українські і грузинські народи усвідомлювали важливе значення культурно-мистецьких взаємин, що, за висловленням французького критика Г.Брандеса, &#171,геній народу, навіть дуже обдарованого, повинен черпати своє натхнення у всесвітньолюдському досвіді. Залишившись сам на сам, цей геній зачахне, лише близькість і дружба з геніями інших народів дають йому вічно молоду силу&#187, [1].

Взаємоспілкування культур – процес досить багатогранний і складний, який спирається на принцип історизму як на найвагоміший. Він сприяє, як зауважує В.Жирмунський, встановленню &#171,спільних, аналогічних, але генетично не зв'язаних між собою явищ, викликаних єдністю історичного розвитку людства&#187, [3], з'ясуванню взаємодії та взаємозумовленості культур.

Коли йдеться про творче збагачення культур, то, насамперед, йдеться про творчі контакти за всіма параметрами культурного життя, яке характеризується взаємозв'язками з представниками культури інших народів. Спільність історичних доль українського та грузинського народів, майже ідентичні політичні, соціальні та економічні умови їхнього життя яскраво відображені у важливій галузі взаємовідносин – культурі та мистецтві.

Українсько-грузинські культурно-мистецькі взаємини відіграють велику роль у духовному зближенні двох народів. Зміцненню творчих зв'язків в галузі театру сприяли взаємні гастролі, спільні перегляди й обговорення спектаклів. Активною формою взаємодії художніх культур були Декади, Тижні і Дні культури, які впливали на розвиток інших форм творчих зв'язків: активізували перекладацьку і видавничу діяльність, збагачували і розширювали кругозір письменників і драматургів, що сприятливо позначалося на їхній творчості, зокрема на розвитку теми дружби, розширення і зміцнення особистих контактів між митцями України та Грузії.

Література

1.     Брандес Г. Литература ХІХ века в ее главных течениях. Французская литература. – Спб., 1895. – С. 1.

2.     Енциклопедія етнокультурознавства / Ю.І.Римаренко, В.Г.Чернець та ін., За ред. Ю.І.Римаренка. – К.: ДАКККіМ, 2000. – 336 с.

3.     Жирмунский В.М. Эпическое творчество славянских народов и проблемы сравнительного изучения эпоса. – М., 1958. – С. 6-7.