Етнокультурні параметри свободи соціальної справедливості в сучасному суспільстві

А. В. Орлов, Київський національний університет культури і мистецтв

За умов кардинальних змін, трансформації різних сторін суспільного життя проблеми свободи та справедливості набирають неабиякої значущості та нерідко й загострення в свідомості, повсякденній життєдіяльності людей. Відтак, у суспільствах перехідного типу, до яких належить сучасна Україна, це супроводжується творенням адекватного законодавчого забезпечення прав (на вільний вибір місця проживання, на пересування, обмін інформацією, щодо імплементації прав національних меншин та ін.), свобод (совісті, слова, використання різноманітних протестних форм тощо) і ­врегулювання проблем виховання з погляду повноцінної соціалізації та самореалізації особи.

Ясна річ, масштаби і міра зреалізованості державою та її соціальними інститутами прав і свобод, зокрема в етнокультурній сфері жит­тя людей та тих етнонаціональних груп суспільства, до яких вони приналежні, посутньо позначаються на рівні їхнього відчуття соціальної справедливості. Останнє зорієнтоване, безперечно, на загальнолюдські, соціальні, власне національно-культурні та інші цінності, задоволення реальних життєвих потреб відповідно до їх пріоритетності.

Етнокультурний вимір цих явищ пов’язаний, передусім, з мовою, на якій найчастіше фокусуються національна ідеологія та почуття. Саме мова усвідомлюється як наріжна етнодиференціююча ознака і етнічна цінність. Суттєве значення для процесів національного відродження в духовній сфері, зміцнення національної самосвідомості, збереженості й повноцінного розвою етнокультур мають прилученість до їх цінностей та здобутків, вивчення рідної мови, історії свого народу, широкий доступ до культурного життя, поширеність і діяльність культурно-мистецьких закладів, національно-культурних товариств, практичний інтерес до національної художньої творчості.

Аналіз цієї багатоаспектної проблематики на матеріалах етносоціологічних обстежень, щорічних моніторингів ІС НАНУ і даних держстатистики України дозволяє дійти деяких основних висновків. Вони стосуються, насамперед, наявної культурної дистанції у ставленні до культур свого етносу та іноетнічних груп, що засвідчує міру етнокультурної відкритості нашого суспільства, перебігу змін у етномовній ситуації та конфігурації сучасного національно-мовного життя українців і етнічних меншин. Також визначаються тенденції у забезпеченні реального доступу до національної культури, задоволенні потреб в якісній освіті, обміні інформацією, зреалізованості національно-культурних запитів та змін у відчутті соціальної справедливості, дотриманні прав і свобод особи.