Феномен теургійної творчості

В.І. Жулай, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ

Возлюбивши світ і втілившись у ньому в образі живої істоти &#151, людини, щоб стати братом і наставником, Христова любов стає реальною проявленою дією &#151, теургійним актом, метою якого є преображення цього світу. Людина, яка наслідує заповіді Христові, вступає у співтворчість з самим Богом, стає знаряддям і носієм теургійної дії і тим самим вносить свій вклад в справу преображення світу.

Істинна творчість немислима без феномену натхнення, яке за своєю етимологією (inspiratio) означає входження в людину сторонньої духовної сутності, яка оволодіває її душевними здібностями, підвищуючи та посилюючи їх. [Вдохновение. Философский словарь Владимира Соловйова. &#151, Р. -на-Д. : Феникс, 1997. &#151, С. 19]. Для сучасної культури серйозним питанням постає проблема вичерпаності творчого потенціалу митця. Ця проблема прямим чином виникає із секуляризації світоглядної основи, яка стала наслідком НТР. Щоб черпати натхнення сучасний митець сакралізує свою діяльність, але виходячи при цьому лише із самого себе підпадає під незворотній процес вичерпаності. Саме цим зумовлене виникнення в культурі течії постмодерну, для якого є характерним заперечення традиції, бунт проти метанаративів, пошук нового стилю письма, який характеризується як &#171,потік свідомості&#187,. Це відбувається саме тому, що за відповідної кризи, відсутності потенціалу для творення нового, єдино спроможним виявляється піддавати критиці та заперечувати традиційне та вічне, що увійшло в класику. Але, як відомо з історії світової культури, справжні геніальні твори немислимі без ствердження метанаративів.

На нашу думку три головні заповіді християнства є основними актами теургійної творчості, такої творчості в якій митець перетворюється на провідника невичерпної творящої енергії Творця.

Заповідь возлюбити Бога дає митцеві натхнення, возлюбити ближнього &#151, прозріння, возлюбити ворога &#151, преображення. Любити ближнього, як самого себе, реально означає жаліти його як самого себе, [Вл. Соловьев. Сочинения в двух Т. &#151, М. : Мысль, 1988. &#151, Т. 1. &#151, С. 193], співстраждати, а значить проникати у дійсні стосунки, відкидаючи зовнішнє, наносне бачення дійсності. Заповідь любити ворогів своїх закликає до духовного зусилля. Кожна людина, а надто митець постійно перебуває в конфлікті: з оточуючим середовищем, іншими людьми, з самим собою, &#151, подолання цього конфлікту можливе лише шляхом переведення його у конструктивне русло, як вважають сучасні дослідники з проблем конфліктології.

Істинна справа любові, говорить В. Солов'йов у праці &#171,Жизненная драмма Платона&#187, &#151, народжувати у красі, вона повинна спрямовуватися на відродження і воскресіння цього життя до безсмертя. [Вл. Соловьев. Сочинения в двух Т. &#151, М. : Мысль, 1988. &#151, Т. 2. &#151, С. 619]. Як і в любові людей одне я, заперечуючи себе в любові до іншого, не пропадає, але отримує вище ствердження, так і абсолютне першоначало, покладаючи своє інше, стверджується у своєму власному зреченні. Утворюється схема: суще, сутність, буття (дух, розум, душа). Як зміст волі сущого, ідея є благо, як зміст його розуму &#151, істина, як зміст його душі &#151, краса. Говорячи, що абсолютне начало є єдність себе і свого заперечення, ми повторюємо слова апостола: &#171,Бог є любов&#187,. Ця схема знаходить аналогію в людському досвіді, говорить В. Солов'йов в книзі &#171,Духовні основи життя&#187, у розділі &#171,Життєвий смисл християнства&#187,: &#171,Вогняному колесу буття&#187,, древу життя, що розпалося, коріння якого гріх, ріст &#151, хвороби, а плід &#151, смерть протиставляється безсмертя і нове древо життя, яке коріниться у любові і братерстві, росте хрестом духовної боротьби і приносить плід всезагального воскресіння. [Вл. Солов. Соч. в 10-ти т. &#151, Брюссель, 1966-1970, т. , III. &#151, С. 353, 379, 380]. Християнський світогляд включає в себе поняття ширше, ніж суто релігійний світогляд, якому притаманне орієнтування на догмат віри. Це світогляд кожного справжнього митця, метою творчості якого є преображення дійсності, а запорукою сповідання християнських заповідей, не випадково найвеличніші досягнення художньої культури людства виникли саме на підґрунті духовних основ християнства.