Філософія Г.&nbsp,Сковороди та міф

В.&nbsp,В. Букрєєв, Мелітопольский державний педагогічний університет

Філософія Г. Сковороди відзначається зверненням до живої людини, до її внутрішнього світу, до її &#171,серця&#187,. І в той же час, вона майже поспіль алегорична, символічна, а часом і відверто міфологічна. Як відомо, цей особливий стиль філо­­софствування, властивий Г.&nbsp,Сковороді, не завжди знаходить позитивний відгук та розуміння з боку як його сучасників, так і в пізніших інтерпретаторів його творчості. Т.&nbsp,Г.&nbsp,Шевченко в одному з своїх віршів зізнається, що ще в дитин­стві він, &#171,переписуючи&#187, Сковороду... співав собі і плакав і в той же час піддавав його гострій критиці як &#171,містика-філософа&#187,, як автора &#171,вінігретних пісень&#187, [2, с.28].

Таке неоднозначне відношення до філософії &#171,українського Сократа&#187, потребує її розгляду в більш широкому історико-культурному контексті.

В Європі епоха, на яку приходиться діяльність Г.&nbsp,Сковороди, іменується як епоха Просвіти. Вона пов’язується насамперед із французькими мислителями: Вольтером, Руссо, Дідро, а також з німецькими: Кантом, Гегелем, Фіхте, Шеллінгом. Червоною ниткою через філософію цих мислителів приходить ідея пріоритету розуму людини. Усі галузі духовного та суспільного життя піддавалися суду розуму. Розум ставився навіть вище за Абсолют &#151, Бога. Бог почав уявлятися як необхідний та корисний &#171,винахід&#187, людського розуму (Вольтер). В Росії і на Україні великий вплив мала грандіозна філософська система Гегеля, яка являла собою апофеоз раціоналізму.

Але що таке філософія, як не повторення та вічне повернення? Але повертається не все, а лише крайні форми, що досягли межі в своєму розвитку (Ж.&nbsp,Дельоз).

Якщо система Гегеля являє собою крайню межу розвитку раціоналізму, то вона повинна повернутися чимось іншим, відмінним, можливо навіть протилежним у своїй відмінності. І таке повернення дійсно відбулося: в Західній Європі фігурантом повторення виявився К’єркегор, на сході, в Україні &#151, Сковорода. Обох філософів &#151, і К’єркегора, і Сковороду &#151, об’єднує принципово критичне ставлення до раціоналізму, а також звернення у своїх філософських пошуках до біблейських притч та міфів.

К’єркегор у своєму неприйнятті тотального раціоналізму Гегеля звернувся до притч про Іова та Авраама. У властивому йому експресивному, насиченому глибокими емоційними переживаннями стилі він показав, що обидва &#171,лицарі віри&#187, в своїх найвищих духовних злетах керувалися зовсім не доводами розуму, а чимось іншим, таким, що стоїть по іншу сторону опозиції розумного та нерозумного [3, с.384 &#151, 412].

У такому ж руслі йдуть і філософські роздуми Г.&nbsp,Сковороди. Його перший, і можна стверджувати, що програмний філософський твір &#171,Нарцисс&#187, являє собою символічне, філософське прочитання давнього міфу про Нарцисса. Цей юнак, якось нахилившись над чистим джерелом, побачив у воді своє власне відображення і закохався в нього, як у своє невидиме справжнє &#171,Я&#187,. І від захвату цим своїм &#171,Я&#187, і водночас від його недосяжності помирає.

Традиція зробила образ Нарцисса символом самозакоханості та індивідуалізму. Це традиція безумовно раціоналістична, бо з точки зору раціоналізму поведінка Нарцисса зовсім незрозуміла.

Але Сковорода таким тлумаченням не задовольняється. Для нього Нар- цисс &#151, це людина, не просто закохана &#171,в будь-яку зовнішність&#187,, але здійснююча зухвалий, сповнений драматизму акт самопізнання, відкриття самого себе. Мудрість Нарцисса, за Сковородою, полягає в тому, що він не уподобляється якомусь празному волоцюзі, який шукає істину та втіху десь на стороні, &#171,по пустим околицям&#187,. Він шукає їх в самому собі, &#171,в доме своем&#187, [1, с.122].

Звернення Сковороди до міфологічного сюжету можна розглянути як його повторення. Особливість його повторення полягає в тому, що воно розвиває традиційне міфологічне сприйняття світобудови як кола. У міфі про Нарцисса слід убачати повторення як відмінність, яка перетворює ідеальну, раціональну фігуру &#151, круг &#151, в напружену, скривлену фігуру &#151, петлю, де відбувається історія, і де людина ставить під питання саму себе.

Література

1. Сковорода Григорий. Соч. в 2-х томах. Т. II. М., 1973 2. Барабаш Ю. Знаю человека &#171,...Григорий Сковорода: поэзия, философия, жизнь.&#187, М, 1989, 334 с. 3. Делез Ж. Повторение и различие. М, 1998. 374 с. 4. Шестов Лев. Киркегард &#151, религиозный философ //Серен Кьеркегор. Наслаждение и долг. Ростов-на-Дону. 1998.