Філософія людського буття Л.Шестова «часу та просторі» культурно-історичного процесу

Янок С.В., Київський національний університет культури і мистецтв

Прямий привід для того щоб Л. Шестова називали «одиноким мислителем» дав, безсумнівно, сам мислитель. Він, незважаючи на всю його оригінальність, яка часом доходила до епатажу, на його невписаність в жоден «ізм» ХХ сторіччя, зовсім не був самотнім. Шестов не є «безгрунтовним» мислителем. За ним тягнеться шлейф достатньо міцної та глибокої традиції європейської культури, яка, на противагу еллінській, не лежить на поверхні і дає знати про себе лише у вигляді рідких, але яскравих спалахів, і яку можна означити як біблійну. У її витоків були езотеричний Платон та досвід біблійної екзистенціальності. Опорними філософами при формуванні власної позиції Шестова є: Тертулліан, Плотін, Августин, Даміані, Лютер, Паскаль, Кірк’єгор, Ніцше, Достоєвський. Не є самотнім Шестов ще й тому, що вже в тридцяті роки ХХ століття його філософсько-естетичні ідеї остаточно та назавжди входять в європейський філософський контекст. Такі видатні західноєвропейські філософи, як Е. Гуссерль, М. Гайдеггер, М. Бубер, М. Шелер, Ш. Валь тощо, не кажучи про його співвітчизників, попри всі розбіжності з ідеями Шестова, або навіть попри неприйняття їх, безумовно цінують його, контактують з ним, переписуються, читають його праці та допомагають їх видавати. Л. Шестов стає класиком філософії ХХ століття.

Тогочасний стан суспільства був переповнений передчуттям «антропологічного вибуху» і це відчував Шестов, який і став саме тим філософом, котрий проголосив цей принцип -- цінності унікального життя. Стиль і форма філософської думки з необхідністю виливається в намагання жити певним сарказмом, іронією, тривогою, боротьбою, непорозумінням, відчаєм. Але такі психологічні стани, на думку Шестова, відсутні в сучасній йому філософії. Саме це, вважає філософ, свідчить про те, що філософія віддаляється від конкретної реальності, а її невдачі в минулому і в майбутньому також пов'язані з постійним потоком ілюзій або з теоретичною абстракцією, яка заважає наблизитися до справжніх коренів речей. «В останніх питаннях буття, -- говорить Шестов,-- ми ніяк не ближче до істини, так само як і наші прадавні предки».

Шестов робить висновок про те, що в раціональному пізнанні відсутня свобода. Найгострішим для нього є влада «чистого розуму». Наука, на думку Шестова, нехтує повнотою людського досвіду, беручи з нього лише те, що їй необхідно. Наука потребує матеріалу, з якого будується знання, тобто того, що можна бути нав'язаним, а це є «безсиллям і навіть смертю свободи...». Звісно з таким положенням можна погодитися лише частково. Раціоналістичний шлях пізнання, звичайно, не є шляхом тільки необхідності і неправди.

«Правда» і «сенс» завжди були бажаними в пізнанні, були необхідними супутниками в пізнанні мети цього світу. Тепер, як свідчить Шестов, для наукового пізнання індивідуального сенсу не існує, істина перестала бути лише «правдою». Індивідуальне життя людини оточує світ «загального». Істина, на думку Шестова, не може бути «всезагальною» через те, що всезагальність та універсальність відкривають істину буття, того, що існує. Але те, що існує, те, що є зовні, не завжди має відношення до духовного життя. Для релігійно-екзистенційного мислення, притаманного і Шестову, «існуюче» або «буття» протиставляється людині і свободі. Для релігійної думки важливим є поняття «життя». «Буття» не розглядається як дещо випадкове по відношенню до людського абсолюту. А тому пізнання «випадкового», «відносного» є, певною мірою, пізнанням не корисним. Через те, що для раціональної думки внутрішній духовний світ людини є чужим й непізнавальним не означає її непотрібність. Вона звісно має велике практичне значення. Саме заради цього значення їй необхідно дистанціюватися від людини як від духовного початку.

Ствердження духовного «досвіду» як критерію істинності, індивідуального життя, як справжнього буття, свободи, як стану «одинокості» та потрясіння визначає філософію Л. Шестова, як «про ні для кого не обов'язкових істинах». Саме в сфері релігійного переживання веде пошук правди й істини Шестов. На те, що саме в ньому зацікавлений сенс, наштовхує Шестова «духовні зцілення» В. Джемса, його робота «Багатоманітність релігійного досвіду», в якій філософ знаходить підтвердження своєму антираціоналізмові. «Цінність, значення і сенс світу, що нас оточує, є лише породженням нашого власного оцінюючого розуму».

Під враженням міркувань Джемса Шестов пише книгу «Тільки вірою», яка вже є релігійно-філософською творчістю і встановлює нову тему та питання про спасіння душі. Ця робота являє собою перехідний етап в творчості Шестова, вона була опублікована лише після смерті автора. Саме в ній яскраво вбачається перехід від антропоцентризму до теоцентризму. Надалі творчість мислителя можна розглядати як творчість релігійного філософа.