Філософська методологія пошуків теоретичних принципів у мистецтві «срібного віку»

Т. В. Гермаш, Національна музична академія ім. П. І. Чайковського,Київ

Межа ХІХ-ХХ століть виявилась насиченою суперечливими художніми течіями, які найбільше проявилися на початку ХХ століття, що створювало поряд з декількома напрямками філософії і різними політичними віяннями складний візерунок російської дійсності. Це була епоха російського Ренесансу, яка характеризувалася відродженням усіх сфер духовної життєдіяльності суспільства і яка одержала пізніше назву «Срібний вік», епоха переоцінки цінностей і тверезого погляду на життя. Філософія займала в ту пору одне з ведучих місць і формувала свідомість як спокушених, так і недосвідчених життям людей. Світанок її почався в другій половині ХІХ століття з виступів В. Соловйова, досягши апогею на початку ХХ століття і продовжившись потім за кордоном. З виникненням російського духовного Ренесансу формується російська релігійна філософія, а оскільки, поряд з нею, взаємодіючи і суперничаючи, існували ще марксизм і критична філософія, створювалася складна картина філософської думки на межі століть. Інтерес до неї був не просто академічним, він був у першу чергу практичним, тому що намагання відокремити філософську істину виявилися марними і вона продовжувала бути безпосередньо пов’язаною з громадським життям.

Природно, що філософські дискусії тих років вплинули на багато літе­ра­тур­них і художніх напрямків. Одним з таких напрямків є символізм, філо­соф­ські джерела якого зв’язані з ім’ям В. Соловйова, з його вченням про Софію, «всеєдність». У нього ж була узята думка про теургію як про мистецтво, за допомогою якого в реальному житті втілюється ідеальне. Іншими словами, являє собою ідею перетворення життя за законами краси. Завдяки своїм тео­ре­тичним здібностям, В. Соловйов визначив багато рис виниклого на­прикінці ХІХ століття нового світорозуміння. Взагалі, важко визначити, якою стороною своєї творчості він вплинув на символістів більше — як філософський мислитель або як поет. В будь-якому випадку всі його думки й прозріння, безпосередньо вплинувши на світогляд, склали канву їхньої творчості. Одні вважали його духовним наставником, інші, відштовхуючись від його ідей, створювали власні теорії.

Символізм у Росії розвивався не тільки як художній напрямок, але і як світогляд, світорозуміння, що представляє собою своєрідну філософію життя, яка дуже швидко стала, з ряду причин, синтетичним світоглядом. У багатьох його представників можна знайти складне переплетіння цих двох ліній роз­вит­ку, причому з явною перевагою останньої. Головне, що усвідомили сим­во­лісти, це те, що мистецтво наскрізь символічне, і вважали, що естетика спи­­рається, у першу чергу, на символізм, роблячи всі висновки з нього. Тому їх увага була прикута до символу, під яким вони розуміли якийсь полісемантичний феномен, що є посередником між світом духовним і матеріальним. Для них символ — це єдність Краси, Блага й Істини, однак, установка ця в більшій мірі належала молодосимволістам. Розробляли вони і свій художній метод, називаний методом «символізації цінностей», втілення яких в образах дійсності стало основною властивістю мистецтва. Насамперед, на думку А. Бєлого, це означало зведення «тимчасового — до вічного», конкретного до всесвітніх світових сенсів. За його словами, Символ — це «вікно у Вічність».[1] Внаслідок цього, у теоретиків символізму виникає думка про живий «образ-модель», який представляється у своїй межі моделлю цілого світу. Художнє втілення цілісності світу символісти шукали або занурюючись в себе і споглядаючи світ внутрішнім зором, або за допомогою синтезу, котрий яскраво проявився в їхній творчості, або звертанням до древніх, архаїчних, міфічних коренів історії. Саме філософське й естетичне усвідомлення цілісності світобудови являє собою осьовий початок російського символізму. В основі цього лежала релігійна філософія В. Соловйова, його ідея «всеєдності».

Послідовники навчання В. Соловйова, такі як А. Блок, А. Бєлий, були переконані в діючій силі мистецтва, в якому відбувається втілення вищих начал на землі, за допомогою символу, який укладає в собі злиття і неподільність різних початків буття. У філософії В. Соловйова вони бачили «філософію життєвого шляху», свого роду програму, яка повинна була рано чи пізно втілитися в життя. Тому не дивно, що за основу своєї творчості А. Блок і А. Бєлий взяли «жіночну стихію» релігійної і естетичної творчості В. Соловйова, представлену в образі «Вічної Жіночності, Софії або Царства Небесного». На їхню думку, цей Вічний Жіночний початок лежить в основі світу, що послужило виникненню поезії лицарської закоханості у світ, у Прекрасну Даму. Ця закоханість сприяла саморозкриттю цільної особистості. На думку В. Соловйова, за допомогою любові відбувається скасування егоїзму і порятунок індивідуальності, її ж рація полягає у формуванні ідеальної особистості і наближенні останньої до Вічної Жіночності, тобто вищій таємниці буття, до союзу Краси і Добра.

Період перевалу століть своїми глобальними переворотами ставив художника перед обличчям невідомості, котру не можна було осягти тільки розумом і логікою, було потрібне звертання до сфери почуттєвих переживань. Все це виражалося в прагненні по-новому розгадати таємницю самої людини, і саме через збагнення її художникам бачилося перетворення і зміна життя. Тому природно, що філософія і естетика символізму ґрунтувалися на ірраціональному розумінні життя, внаслідок чого глибоко ірраціональною вважалася і природа людської особистості. Своє розуміння особистості, так само як філософське осмислення світу, символісти формували, спираючись на філософію А. Шопенгауера, Фр. Ніцше, В. Соловйова, пізніше на праці екзистенціалістів Н. Бердяєва і Лева Шестова.

Література

1. А. Белый. Символизм как миропонимание.— М.: Республика, 1994.— 528 с.— (Мыслители ХХ в.).

2. Гарин Н. И. Серебряный век.: в 3т. М. Терра,1999 — 720 с.

3. Колобаева Л. Л. Русский символизм.— М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000.— 296 с.

4. Соловьев В. Философское начало цельного знания.— Мн.: Харвест, 1999.— 912 с.— (Классическая философская мысль).