Формування творчої активності молодшого школяра

Т.Коваленко, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка

На кожному конкретному етапі розвитку суспільства домінують певні орієнтири, які задають напрямок у вирішенні проблем виховання покоління, що підростає. Зараз такими орієнтирами є творчий та естетичний фактори, що визначають основу духовності людини (В.Моляко). Орієнтація на творчість — головна умова створення системи гуманістичного виховання, що дозволяє сформувати незалежну, вільну, яскраву, самобутню особистість. Тому виховання творчої активності особистості можна розглядати як найважливіше завдання освіти в Україні.

Адже саме творча особистість є справжнім творцем історії, оскільки весь шлях, який пройдено людством, — це безперервний процес творіння. Саме колективній творчості людства сучасність зобов’язана всіма досягненнями матеріального та духовного життя суспільства. Творчість дає людині можливість актуалізувати свої потреби, інтереси, схильності, знаходити форми проявів індивідуальної активності. Творче самовираження сприяє формуванню особистісної значущості, емоційного розкріпачення, впевненості у собі, забезпечує самостійність у процесі діяльності.

Саме тому перед школою постає необхідність опанувати технологію формування творчого потенціалу дитини, зокрема її творчої активності, що є зовнішнім проявом, показником глибинного процесу творчості. Цілеспрямоване формування творчої активності особистості — важлива умова гуманізації навчально-виховного процесу, що передбачає повагу до людини, врахування її індивідуальності, пізнавальних, творчих потреб, нахилів та інтересів.

Проблема формування і розвитку творчої активності особистості виступає одним із головних завдань навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку.

Психологічні основи творчої активності розглянуті у працях Д.Бого­явленської, Л.Виготського, П.Гальперіна, Д.Ельконіна, В.Крутецького, Г.Костюка, Я.Поно­марьова, Н.&nbsp,Тализіної та ін.

Педагогічний аспект проблеми розкривається у роботах Л.Аристової, В.Андреєва, Ю.Бабанського, М.Данилова, Б.Коротяєва, І.Лернера, Л.Мамот, В.Паламарчука, О.Савченко, М.Скаткина, Т.Шамової, Г.Щукіної та ін.

Аналіз основних психолого-педагогічних концепцій та поглядів на проблему формування творчої активності засвідчив, що різні визначення даного явища відрізняються не стільки протилежністю позицій, скільки ступенем повноти їх характеристик.

Загальні питання творчої активності особистості досліджуються у працях Л.Виготського, В.Давидова, Д.Ельконіна, С.Рубінштейна, Н.Тализіної.

Творча активність розглядається як творча діяльність (М.Данилов, А.Люблінська, М.Махмутов), як якість особистості (Ш.Генелін, В.Кузін, В.Максакова, М.Матюшкін), як специфічна потреба особистості (Л.Божович), а також без вказівки на конкретний напрямок (Б.Асаф’єв, Н.Ветлугіна). Але у різних поглядах на творчу активність простежуються деякі загальні риси: розуміння її як складної якості особистості з акцентуванням уваги на ініціативі творчого суб’єкта та неповторного індивідуального образу, пошуків і відкриття нового.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки проблема творчої активності особистості залишається однією із найактуальніших і репрезентується всебічно і досить ґрунтовно (А.Алексюк, В.Буряк, М.Лазарев, В.Лозова, Л.Мамот, Л.Охотін, В.Паламарчук, М.Савіна, О.Савченко, С.Сисоєва, М.Чернишова, Т.Шамова, В.&nbsp,Шпак, Г.Щукіна та ін.).

Так, поняття «активність» і «творчість» розглядається у певному взаємозв’язку та взаємозалежності. Активність — як риса особистості, що проявляється у стані готовності й прагненні до самостійної діяльності. Творчість — як діяльність людини, що спрямована не тільки на створення нових за змістом та формою матеріальних і духовних цінностей, але й і на розвиток самої особистості (Ю.&nbsp,Бабанський, І.&nbsp,Лернер, В.&nbsp,Паламарчук, Т.&nbsp,Шамова, Г.&nbsp,Щукіна, Г.&nbsp,Шевченко).

Виходячи із суті та структури творчої активності, ми визначаємо творчу активність молодшого школяра як якість особистості, що базується на високому рівні духовності особистості, формується у процесі відповідної діяльності, знаходить своє виявлення через якість цієї діяльності, сформованість потреби й інтересу до творчої діяльності, самостійність і пізнавальну активність.

Творча активність виражається у діалектичній єдності та сполученні ініціативи з відповідальністю, ретельністю, організованістю, чіткістю діяльності, самостійності — з дисципліною, продуктивної сторони діяльності — з репродуктивною, творчості — з нормативністю та традиціями.

Важливе місце у системі засобів формування творчої активності учнів посідає народне мистецтво (С.Діденко, Н.Вишнякова, Є.Горунович, О.Ковальов та ін.).

Глибина світоглядних та моральних, етичних і естетичних засад народного мистецтва, втілення у його творах непересічних ідеалів і духовних надбань народу містять у собі безмежні можливості для здійснення виховного впливу на особистість.

Своєрідним різновидом українського народного мистецтва є іграшка. Призначена дитині народна іграшка якнайкраще підтверджує нерозривність становлення окремої людини та людства.

Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими бачаться роботи з проблем культури (М.Киященко, Е.Маркарян, В.Межуєв, О.Постнікова, Е.Соколов, Л.Столович, Н.Чавчавадзе), в яких з філософсько-культурологічних позицій визначається позитивна роль іграшки у житті суспільства та її соціокультурні функції.

Особливо цінним для розуміння таких понять як морфологія, функці­онування народної іграшки, а також її естетична виразність бачаться теоретичні дослідження на конкретному матеріалі історії (П.Богатирьов, Ю.Лотман, В.Пропп, Б.Смірнов) та мистецтвознавчі роботи (М.Бартрам, А.Бакушинський, О.Бенуа, Б.Бутнік-Сіверський, Г.Блинов, В.Василенко, М.Грушев­ський, І.Дайн, Р.Захарчук-Чугай, Г.Локуцієвська, І.Макарова, О.Найден, М.Некра­сова, Т.Перевезенцева, О.Сокович, Д.Фіголь, С.Ханемен, М.Церетеллі та ін.), в яких показані генезис та основні етапи розвитку народної іграшки. У роботах зазначених авторів привертає увагу виділення художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, в якому виражені локальні, національні та загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури.

Українська народна іграшка — вияв талановитості нашого народу. Вона є джерелом пізнання зовнішнього і внутрішнього життя народу, історичного становлення нації, моральних, естетичних поглядів, звичаїв, вірувань, традицій. Українські народні іграшки включають у себе кілька видів народного мистецтва і становлять полікультурне явище, що дозволяє використовувати їх як дійовий навчально-виховний засіб формування творчо активної особистості учнів молодшого шкільного віку в умовах особистісно-орієнтованого виховання

На наш погляд, ефективність процесу формування творчої активності молодших школярів підвищиться завдяки забезпеченню сприятливих педагогічних умов включення дітей у різні види творчої діяльності та опанування ними української народної іграшки як духовного виразника культурно-творчих традицій народу.