Франківський тип людини в етнокультурі українського народу

М. О. Борищак, Львівський національний медичний ун-т ім. Д. Галицького, І. І. Гузенко, Львівський державний інститут фізичної культури

Роки незалежності і розбудови України засвідчили, що нині ми не маємо єдиного типу української людини. Нам необхідно створити, виховати об’єднуючий тип українського народу-патріота своєї батьківщини. Але не зрікаймося при цьому духовного і морального багатства, яке придбав нам народ протягом тисячоліть свого буття. Тому цінними є роздуми Івана Франка про українського патріота. Поряд із сковородинською і шевченківською людиною, простежується франківська людина із автохарактеристикою у візії безрадісного Каменяра, прикутого до скелі із громовим наказом у вухах розбити її, незважаючи на ніякі перепони. Така людина впрягається у свою працю без ентузіазму, але із затятою впертістю, якої вистачає рівномірно, коли треба, а то й ціле життя. Франківський тип людини не є характерним для усіх українців, для нашої спільності він дуже рідкісний, але тим більше цінний. Для такого типу людей більш основним є самопожертва і цілеспрямований рух (людина, що прямує до влади з метою послужити громаді).

Іван Франко зазначає: «Ми перемогли, але необхідно перемогти себе самих, своє катерійне і партійне самолюб’я і свій індеферентизм до справи народної. Наша перемога над противними нам силами буде не одним великим і рішучим ударом, не якимсь каталізатором національним і суспільним, а сумою нескінченних дрібних, буденних перемог, незначних, тихих, але зріло обдуманих і невмолимою працею здобутих. Менше крові, а більше поту! — се повинен бути оклик нашої майбутньої Історії». При цьому необхідно пам’ятати, що особисті проблеми українського народу не зробили його замкнутим, ображеним на всіх. Ми повинні пам’ятати, що наш народ «був живим вогником у сім’ї європейських народів, ідеальним співробітником цивілізаційної праці в ту пору, коли наші предки своїми грудьми заступали Європу перед навалами азійських ворогів, і в тій довговіковій боротьбі втратив усе, окрім почуття своєї єдності, окрім своєї національної вдачі, як і свого кровного зв’язку з європейським цивілізованим світом».