Функціональне тлумачення міфу Б.Маліновським

Федоренко М.О., Національна музична академія ім. П.І. Чайковського, Київ

Ідеї Б.Маліновського як основоположника функціонального напрямку у вивченні міфологічної свідомості можна звести до наступної тези: міф -- це не лише переказ подій минулого, не пояснення якоїсь абстрактної ідеї за допомогою конкретного прикладу; міф виконує соціально-психологічну функцію, підтримує традиційну спадковість, освячує соціальні установи і обряди; міф тісно пов’язаний з ритуалом.

Аналізуючи усю сукупність оповідань, яку йому довелося почути від туземців, він ділить їх на три категорії: чудесна казка, яка, приймаючи форму драматичної вистави, слугує, передусім, засобом спілкування; легенди, що відкривають історичні картини минулого, і особливість яких в тому, що вони присвячені речам практичного спрямування: розповіді про господарчі справи, війни та подорожі, ритуальні обміни і т.д.; священні оповідання або міфи, роль яких полягає у підтвердженні реальності та святості певного обряду чи закону.

Критикуючи розуміння міфу як такого, що знаходиться за межами культури і соціальної організації суспільства з його прагматичними інтересами, і вбачаючи причину такого розуміння в інтелектуальній творчості «кабінетних мислителів», Б.Маліновський на прикладі аналізу тотемістських уявлень демонструє соціальну функцію міфу. Міфи про походження, на думку автора, тісно пов’язані з такими феноменами суспільного життя як відчуття глибокої духовної єдності із землею пращурів, згуртованістю групи. Крім того, аналіз зазначених уявлень свідчить, що міф не може бути безсторонньою об’єктивною історією, тому що створюється для певного випадку з метою «прославлення певної групи або для виправдання сумнівного статусу». Особливо ця роль міфу виражається там, де існує соціальна напруга (проблеми старшинства, субординації). Таким чином, міф не є ані уявною історією, ані розповіддю про віджиле минуле. Він має характер прецеденту, що керує соціальним життям первісної людини.

Аналізуючи цикл міфів, присвячених темам смерті і життєвим циклам, що повторюються, автор пов’язує їх складність, драматичність, емоційний відтінок та «прагматичну значущість», передусім, з обставинами життя, що переживаються особливо хворобливо. Міф, зводячи всеохоплюючий страх перед смертю до узвичаєної реальності, виступає певним психологічним регулятором, що затуляє індивіда від емоційної прірви засобом «оптимізму віри». Одначе, цей оптимізм, що базується на близькості потойбічного світу, вступає в суперечку із страхом смерті. Як доказ, Б.Маліновський наводить випадок, що стався з одним із туземців (близьким другом вченого), який хворів туберкульозом: дослідник не зовсім виразно (принаймні неартикульовано) відчував глибокий біль у виразі обличчя хворого з приводу швидкоплинності життя та страху перед смертю.

Досліджуючи зв’язок міфу з магією та релігією, Б.Маліновський, віддаючи данину Д.Фрезеру, який вперше дослідив феномен магії і вважав її праобразом релігії, стверджує, що людина на ранній стадії, виходячи із своїх практичних інтересів, через ритуал, дійсно прагне підпорядкувати природні умови свого існування власній волі. Магія якраз і базується на тому, що людина буде панувати над природою за умови знання цієї магічної, містичної і безликої сили і лише набагато пізніше людина звертається до духів та богів. Але Д.Фрезер не показав, що являє собою ця магічна, безлика сила. Заслуга ж Е.Дюркгейма в тому, що він довів зв’язок магії із більш давньою формою -- тотемізмом. Згідно з концепцією Е.Дюркгейма релігійне є тотожнім соціальному. Погоджуючись з тим, що релігія і магія -- це не лише розумові конструкції, а особливі типи поведінки, Б.Маліновський, однак, вбачає між ними принципові відмінності. По-перше, стосовно магічного ритуалу, то його форму і модель визначає міф. Це проявляється в тому, що в строгому розумінні головне в магії -- знання заклинання, ритуальний бік справи є доповнюючим. Але всі типи магії, на думку вченого, пов’язані з оповіданнями про її «історії», що є сферою компетенції власне міфу, і в свою чергу, є визначальним стосовно магії. По-друге, функція магії, передусім, пов’язана з тими видами діяльності, якими людина ще не оволоділа.     Так, зокрема, свідчить вчений, під час рибної ловлі в лагуні, де людина може повністю покластися на свої знання, магії практично не існує; в той же час для цього промислу у відкритому океані існує детально розроблене магічне дійство. Магія з часом стає спеціалізованою формою діяльності, релігійний ритуал стосується всіх членів групи без винятку. По-третє, якщо ціль магічного дійства є достатньо зрозумілою і визначеною, то стосовно релігійного обряду вона існує як така, «тому що такий звичай». З цим пов’язано те, що обряди ініціації, жертвоприношення, погребальні церемонії, на думку Б.Маліновського, мають культурно-ціннісне значення. За допомогою них релігія протидіє «відцентровим силам страху, відчаю та деморалізації».