Героїчне як реалізація національного міфу

Р. В. Комаров, Національний університет «Києво-Могилянська Академія»

Проблема героїчного як осмислення і символізація культуротворчості пов’язана з початком власне людської історії та є дуже важливою. Для Європи початок функціонування феномену пов’язаний з античністю, а Середньовіччя, Новий час та інші епохи відтворювали власні героїчні типи, що відображали, перш за все, типи уявлень про культурний і космічний порядок, будучи легітимовані ними та виступаючи їх реалізацією. Питання героїзму є особливо актуальним в контексті сучасного національно-культурного розвитку світу (зокрема, для України), а його теоретичне дослідження важливе в контексті розуміння європейських історії та сучасності, рефлексій на українському грунті. Його загальному аналізу присвячена робота.

Феномен героїчного завжди був пов’язаний із певним міфом, домінуючим в тій чи іншій системі. Серед багатьох визначень міфу найбільш доречними здаються наступні. По-перше, міф — це одна з форм «ідеального творення світу» (Е. Кассірер) [1, 275], по-друге, зображення «справжньої історії», яка відбувалась «на початку часу» і слугує взірцем для усіх типів людської поведінки (М. Еліаде) [2, 125], розгляд, репрезентація і тлумачення певного усталеного вищого порядку речей, встановленого з огляду на їх першопочаток («архе» за К. Хюбнером [3, 122]). Міф — це історія, що виступає не як проста розповідь чи хронологія, а несе концептуальний, світоглядний зміст, розповідаючи про певні важливі події чи феномени, що стали зразком для всього подальшого розвитку соціокультурної системи як джерело її відтворення в головних формах і основа цілісності, системності. Міф пронизує фактично всі глибинні сфери культури, будучи важливим і для нації. Серед усіх його значень в цьому контексті головним є онтологічне, що полягає у буттєвому обґрунтуванні її існування як глибинно закоріненої і цілком самодостатньої, тої, що існує згідно певного зразка й виконує ідеал, що є вагомим з огляду на буттєві засади людського життя як такого (даний процес досягається завдяки пов’язаності нації, кожного її представника з сакральним, міфічним часом, часом виникнення власної спільноти, часом субстанційних подій, що відбувались в її історії та в просторі її життя і стали прообразами і прототипами реальних дій [3, 326-327]). Таким чином, національний міф ми можемо визначити як історію-зразок, історію-ідеал, що формулює буттєве підґрунття існування нації в якості розповіді про її походження як вбудованої в загальносвітовий порядок, робить можливим національну ідентифікацію окремого індивіда як представника значущої, окремої спільноти. Антропологічною реалізацією національного міфу є героїчне.

Героїчне початково виділилось (з періоду античності) як символізація інди­ві­ду­альної людини, що почала відрізняти себе від родової спільноти та космічних сил і свідомо діяти в напрямку її організації й захисту [4, 89] (він також пов’язаний і з міфічними пращурами первісної міфології [5, 261]). Героїзм пов’язаний із культуротворчістю в широкому значенні слова (політичною, релігійною, інте­лек­ту­альною, мистецькою тощо) і саме в такому контексті потребує уваги як вираз уяв­лень про створення чи упорядкування культурного космосу, зокрема, націо­наль­ного. Можна спиратись на визначення феномену культурного героя як особи, що «пробивається крізь особисті й місцеві історичні обмеження до всезагальних чин­ників, первинних джерел людського життя і мислення, викладаючи нам урок оновленого життя» (Д. Кемпбел) [6, 22]. Це культуротворець, що реалізує ідеали наці­онального міфу — історії, осмисленої в якості значущої, перебуваючи у чіткій від­повідності до уявлень про власний міфічний час [7, 193], уособлює «героїчні епохи» нації та є взірцем для подальшого наслідування. В національно-куль­тур­но­му контексті, якщо притримуватись антропологічної ідеї нації як уявленої спільноти (обмеженої, суверенної, братерської) (Б. Андерсон) [8, 24], героїзм на­буває особливого значення. Тут він полягає у символізації певних персон — як конкретних (політичних діячів, митців, поетів тощо), так і збірних образів (за­хи­сник вітчизни, лицар, воїн, письменник, пророк тощо), чия діяльність вважається особливо значущою в розвитку національно-культурної системи та являє її історію. Зміст таких постатей влучно виразив Д. Віко, говорячи, що «кожна (язичницька) на­ція мала свого Геркулеса» [9, 85] (тобто, нація пов’язана з культурним героєм як її творцем). Символічні постаті — це «охоронці національних традицій», що ре­єструють, зберігають, передають, захищають і забезпечують існування на­ціо­нальних міфів, спогадів, символів, цінностей, теж стаючи священними як особи [10, 37]. Також вони відтворюються у своєрідному національному «культі мерт­вих», що структурує національну біографію, заглиблюючи її в часі через сприйняття героїчних смертей як «наших власних» [9, 252]. Таким чином, на­ціо­наль­но-культурні герої є трансляторами значущого досвіду, медіативними фе­но­ме­нами, об’єктами вшанування і регуляторами ціннісних мотивацій людини. Якщо міф містить онтологію національного буття, відповідний герой, його символізовані по­стать і діяльність дають змогу співвіднесення буття людини з буттям культури, бу­дучи одним з головних антропологічних уособлень національного міфу. Ро­зу­мін­ня сутності культурного героїзму варто закріпити спробою його типологізації. Хоча в світовій науці існує достатня кількість типологій культурного героїзму, як ак­туальне для Європи можна запропонувати його розділення за сферою конкретної куль­туротворчості героя, до головних з яких належать політико-державницька, інтелектуально-мистецька та релігійна. Перший з типів — «герой-державник», несе символічне значення «типового представника» [9, 51] нації, діяльність якого спря­мована на розбудову культури в державних формах, будучи, крім цього, по­в’язаною з феноменом харизми як «незвичайного особистого дара», що робить його здатним до цієї героїчної дії [11, 646]. Другий тип — «героя-інтелектуала», по­в’язаний із філософськими рефлексіями глибинних засад національного ду­хов­ного буття, осмисленням історії та, найголовніше, знаходженням певним мит­цем джерела власної творчості у національній спільноті, її закоріненості в колек­тив­ному досвіді народу, переосмисленням уроків історії та, власне, уславленням її героїв [12, 656] (інтелектуальне й мистецьке переосмислення спрямоване і на май­бутнє нації як, наприклад, в пророцько-заповітних творах Т. Шевченка, при­зна­чених для «мертвих, і живих, і ненароджених земляків» [13, 266]). Релігійний геро­їзм пов’язаний із важливістю християнських стереотипів для Європи та до­да­тково легітимує національну культуру як пов’язану із сакральною, божественою ре­альністю, виражаючись передовсім в образах святих як «релігійних геніїв куль­тури» [14, 3], що є, висловлюючись словами з давньоруського джерела, «від Бога пастирями своєї країни (землі)» («Житіє Феодосія Печерського») [15, 95]. Такими є головні типи культурного героїзму, які варто виділити на думку автора.

В роботі, наскільки це можливо в тезовому вигляді, була розглянута загальна сутність героїзму як способу реалізації національно-культурного міфу, як національної антропології. Можна побачити, що феномен героїчного є дуже важливим і виконує функцію національної ідентифікації, здійснюючи буттєве співвідношення життя окремої особи з існуванням національної спільноти, допомагаючи знаходженню власного «Я» через призму її культури, виражаючи сенс уявлень про власний національний космос та шляхи його побудови — здійснені та можливі. Без власних героїв культура не може стати цілком са­модостатньою, тому дослідження даного феномену (як у загальноєвропейському, так і в українському контекстах) дуже актуальні та дають змогу справжньої культурної рефлексії.

Література

1. Кассирер Э. Понятийная форма в мифическом мышлении: Пер. с нем. // Избранное: Индивид и космос.— М.; СПб.: Университетская книга, 2000.— с. 272–326.

2. Еліаде М. Міфи, сновидіння і містерії: Пер. з франц. // Мефістофель і андрогін.— К.: Основи, 2001.— с. 117–301.

3. Хюбнер К. Истина мифа: Пер. с нем.— М.: Республика, 1996.— 448 с.

4. Лосев А. Ф. Античная философия истории.— СПб.: Алетейя, 2001.— 256 с.

5. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя. Тотемна система в Австралії: Пер. з франц.— К.: Юніверс, 2002.— 424 с.

6. Кемпбел Д. Герой із тисячею облич: Пер. з англ.— К.: Альтернативи, 1999.— 392 с.

7. Мелетинский Е. М. Поэтика мифа.— М.: Восточная литература, 1995.— 408 с.

8. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування про походження й поширення націоналізму: Пер. з англ.— К.: Критика, 2001.— 272 с.

9. Вико Д. Основания Новой науки об общей природе наций: Пер. с итал.— М.;К.: REFL-book; ИСА, 1994.— 656 с.

10. Сміт Е. Д. Національна ідентичність: Пер. з англ.— К.: Основи, 1994.— 224 с.

11. Вебер М. Политика как призвание и профессия: Пер. с нем. // Избранные произведения.— М.: Прогресс, 1990.— с. 644–706.

12. Гатчінсон Д. Культурний і політичний націоналізм // Націоналізм: антологія.— К.: Смолоскип, 2000.— с. 654–663.

13. Шевченко Т. Г. Кобзар.— К.: Дніпро, 1981.— 613 с.

14. Федотов Г. П. Святые Древней Руси.— Р-н-Д.: Феникс, 1999.— 384 с.

15. Изборник (Сборник произведений древнерусской литературы).— М.: Художественная литература, 1969.— 800 с.