Ідеал людини-творця і проблема креативної свободи у соціальній філософії М. Бердяєва

О. В. Кіхно, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України

В історії філософії стало традиційним найменування Миколи Бердяєва «філософом свободи». До цієї проблематики він звертався майже в кожній своїй праці — у книгах «Філософія свободи», «Філософія свободного духа», в інших книгах є, наприклад, розділи — «Творчість і свобода. Індивідуалізм і універсалізм», «Пізнання і свобода», «Протиріччя свободи». Очевидно, до цієї ж проблематики належить все, що Бердяєв писав про персоналізм, християнський персоналізм, особистість і суспільство, про персоналістичний соціалізм.

Тема свободи стала лейтмотивом і знаменитої праці Бердяєва «Витоки і смисл російського комунізму». Бердяєв пише, що ідеологією російської революції міг стати лише дуже трансформований марксизм, і саме в бік, протилежний матеріалістичному детермінізму. Маркс жив ще в надрах буржуазного суспільства, в якому все було детерміновано економікою і не розкрилася свобода. Але пролетарська революція відбувається не на передовому капіталістичному Заході, а у порівняно відсталій Росії, отже у російському, ленінському марксизмі виникає цілий ряд волюнтаристичних новацій — «Росія — слабка ланка в імперіалістичному ланцюгу», тобто тут він і прорветься, можлива перемога соціалізму в окремо взятій країні, де пролетаріат у меншості, необхідна залізна дисциплінована партія, необхідний вождізм і т.п. Діалектичний матеріалізм доповнюється категорією саморухливості матерії.

Матерії належить справжня свобода, в її надрах джерело активності, що змінює середовище. На матерію переносяться якості духа — свобода, активність, розум, тобто відбувається спірітуалізація матерії. Російські комуністи щиро обурюються, коли їм говорять, що в Радянській Росії немає свободи.

Цікавий епізод. Молодий діяч із радянської Росії був декілька місяців у Франції. В кінці перебування поцікавилися його враженнями про Францію. Він відповів «У цій країні немає свободи». «У нас, у Франції, кожен може думати і чинити що хоче, це у вас немає ніякої свободи» — ображено заявили йому. І тоді юнак виклав своє розуміння свободи — у Франції вільно міняються уряди, але кожен день подібний до попереднього, нічого не змінюється, життя нудне, в радянській країні можна кожен день змінювати життя, будувати нове життя, змінювати Росію і навіть весь світ. Кожна молода людина відчуває себе будівничим нового світу. Світ став пластичним, із нього можна ліпити нові форми. Життя присвячене не боротьбі за власне існування, а боротьбі за перебудову світу.

В цьому пасажі, на наш погляд, інтуїтивно простежується домінанта ідеї творчості у філософії Бердяєва. Бердяєва вважали філософом особистості і свободи. Сам він вважав головною своєю темою тему творчості. Не абстрактна особистість, а людина-творець була його ідеалом. Бердяєв не до кінця зв’язав ці два лейтмотиви своєї філософії: свободу і творчий імператив. Коли Бердяєв писав, що радянський комунізм є трансформацією і деформацією російської месіанської ідеї, він писав це з щемом і душевними сумнівами людини, що сама все життя сповідувала російський і слов’янський месіанізм. Так і у «Витоках російського комунізму» імпліцитно відчувається душевний щем, різка критика і легка заздрість автора до тих, хто трансформував і деформував у комунізмі омріяний видатними умами, і Бердяєвим у тому числі, ідеал людини-титана, людини-творця, а також гнівний осуд тих, хто топив у безодні саморухливої соціальної матерії особистісну свободу.