Ідея синтезу в мистецтві «Срібного віку»

Гермаш Т. В., Національна музична академія ім. П.І. Чайковського, Київ

Ідея синтезу є характерною рисою мистецтва «срібного віку», а найбільш активні його пошуки проглядаються у представників російського символізму. Символісти за допомогою ідеї синтезу сподівалися наблизитися до художнього втілення Божественної цілісності світу, в основі якої лежала релігійна філософія В.Соловйова, його ідея «всеєдності». Найбільш чутливі та глибокі особистості шукали злиття і неподільності різних початків буття, органічної цілісності, а не механічного зведення воєдино протилежностей. В цьому полягала суть і особливість синтезу у представників «срібного віку», їхнє бажання відновити втрачену гармонію буття соціальних потрясінь і революцій.

У лірику і прозу символісти вводять поетику «великого часу», що проявляється в їхній творчості, як з’єднання культур різних століть і народів. Так, в історичних романах Дм. Мережковського помітний розмах часів у п’ятнадцять сторіч, від раннього християнства до Відродження і до петровської епохи в Росії, при цьому в образах зрощуються реально непоєднувані часові площини -- минуле і майбутнє. За словами Н.Бердяєва, Дм. Мережковський прагнув до синтезу, як до чогось третього, що сполучає тезу й антитезу, тобто до троїстості. Але таємниці троїстості, за його словами, Дм. Мережковському домогтися не вдається, оскільки він залишається в «вічному двоїнні». На початку релігійного шляху Дм.Мережковський намагався синтезувати Христа й Антихриста, Боголюдину і людинобога, але пізніше відчув, що такий синтез у християнстві, навіть у новому християнстві, неможливий.

Для мистецтва «срібного віку» характерний так само синтез різних художніх форм і систем. Андрій Бєлий, наприклад, прагнув до злиття класицизму, романтизму і реалізму, а у В. Брюсова виникає ідея синтезу в місті, оскільки саме в місті він знаходить багатообіцяючу розмаїтість форм життя і саме в зображенні міської багатогранності бачить народження синтезу ідеального, бажаного майбутнього.

Андрій Бєлий у своїх «Симфоніях» розробляв своєрідний синтез літературно-поетичного жанру і музики. Останній він відводив чільну роль у мистецтві, бачачи її дух у ритмі життя, а в ній самій -- синтез. За його словами, музика -- це те, що хоче в нас прекрасного, але що ми ще не усвідомили, «вона -- шлях, вона - життя». Як вид мистецтва, музика, на думку теоретика символізму, являє собою конкретний прояв процесуальності, що виражає принцип живого розвитку світової цілісності, будучи засобом гармонізації її.

Вяч. Іванов прагнув до створення нового синтезу, проблема якого представлялася всесвітньою проблемою прийдешньої Містерії. У ній він бачить сакральне дійство, що поєднує акторів і глядачів як повноправних учасників у тому, що відбувається, своєрідний літургійний синтез мистецтв. Найближче, на його думку, підійшов до цього російський композитор О.М.Скрябін, котрий бачив у своїй містерії не тільки синтез всіх мистецтв, але й зміст перетворення та порятунку людства.

Раніше О.Скрябін створив поему «Прометей», де вперше у світовій практиці самим композитором була вписана партія світла. До синтезу кольору і звуку він прагнув за допомогою синестезії (совідчуття), природа якої полягає в сполученні в образі ознак, що лежать у несумісних почуттєвих площинах. Характерно, що у творчості О.М.Скрябіна «світлова синестезія» виявилася важливішою, ніж «синестезія кольору», тому що дозволила домогтися «світлоносності» і променистості самої музики без реального світла. Через спробу синестезії домагалися здійснення синтезу і художники. Так, литовський композитор Чюрльоніс прагнув до зображення музики на своїх полотнах, а творчість його ґрунтувалася на прямих аналогіях з нею (цикли «Соната сонця», «Морська соната»).

Синтез у мистецтві «срібного віку» мислився досить своєрідно, саме тому він став характерною рисою російського символізму. За допомогою нового синтезу символісти прилучалися до цінностей світової культури, а звертаючись до ідей Відродження й античності, вважали можливим «відродження» людини, відновлення гармонічної особистості. Пошук у мистецтві не обмежувався виключно експериментами в сфері художньої форми, а також в удосконалюванні образотворчих і виразних засобів. Він являє собою прояв більш глибоких основ у розвитку творчої самосвідомості художника. Це був час пошуку нових принципів художнього ідеалу, що відповідає епохам «кінців» і «канунів», час пошуку нового гуманізму і відповідної йому нової філософії мистецтва століття, що народжується.