Ілюзія, що стала реальністю...

Д. Дроздовський, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київ

Коли ми здатні створити щось нове? Тільки тоді, коли ми абстрагуємося від реальності, нашої насамперед, і виходимо в світ космосу, робимо трансцендентний стрибок і переносимося в небуття, щоб ухопитися за маленьку ниточку абсолютного знання. Отже, на самому початку цієї статті я б хотів зазначити, що, з онтологічної точки зору, є нескінченна безліч реальностей. Кожна реальність визначається в конкретному просторово-часовому вимірі, який ми самі встановлюємо. Входячи в якусь реальність і приймаючи її за єдину, ми починаємо вважати, що інші реальності — це галюцинація, психоз, абстракція або містика [7; 24]. Але це глибока помилка, і вона викликана тим, що ми зупиняємося на рівні сприйняття одного простору-часу.

Багато людей не сприймають, коли хтось говорить про існування нескінченної безлічі реальностей. Такі люди стверджують: «Є тільки одна реальність, наша реальність законів фізики. Все інше — інтелектуальне шахрайство!»[10; 112]. Про загальну онтологічну ситуацію, мабуть, сказано достатньо. Тепер сформулюю ситуацію більш конкретно.

Соціальна реальність, в якій нас навчають сприймати навколишній світ і взаємодіяти з ним,— це важка, щільна і статична декорація [2; 8]. В ній відсутня істинна дія. Справжня драма і краса електронних, клітинних, соматичних, сенсорних, енергетичних процесів відбувається не в нашій звичній соціальній реальності.

Ми постійно знаходимося у вирі життєвого процесу, але не бачимо його. Він пульсує в мільярдах клітинок нашого тіла, але велику кількість часу ми його не відчуваємо. Ми залишаємося сліпими. Як, наприклад, ви дізнаєтесь, що поряд з вами знаходиться жива людина?

Якщо є дихання і серцевий ритм, значить, людина живе. Але ми стаємо свідками не самого життєвого процесу, а лише його зовнішніх симптомів. Це все одно, що дивитися здалеку на автомобіль, що рухається, і уявляти, як працює його двигун. Ми чуємо «гуркіт двигуна» в нашому тілі, ми тиснемо на газ, тиснемо на гальмо, але не в змозі настроїтися на механізм життя, прихований всередині і навколо нас. Хіба так вже важко зрозуміти, що є безліч реальностей і що найцікавіші події (процеси на рівні кліток і клітинних ядер), найскладніші взаємодії, творчі процеси відбуваються не на рівні нашого повсякденного буденного сприйняття, а на рівнях, «які ми звичайно не усвідомлюємо» [3; 17].

Для зручності скористаємося аналогією. Припустімо, ви ніколи нічого не чули про мікроскоп, а я приходжу і кажу: «Пані та панове, у мене є інструмент, за допомогою якого ви можете побачити абсолютно іншу картинку реальності. В цій картинці реальності світ, який здається таким сталим, цілісним, щільним, симетричним і оформленим, складено з організмів, а кожний з цих організмів є цілим Всесвітом. В краплі води укладено цілий світ. Крапелька крові вміщає в собі цілу Галактику. Зелений листок влаштований фантастичним чином і, можливо, набагато складніше, ніж наш суспільний устрій» [1; 46]... Після таких слів ви, безумовно, подумаєте, що я збожеволів, і думатимете так доти, доки мені не вдасться вас переконати зазирнути в мікроскоп і навести різкість. Тільки тоді ви на власні очі зможете побачити те чудо, про яке я намагався розказати словами, і зрозумієте, що клітинна життєдіяльність нескінченно складна [5; 61].

В новому уявленні про множинні реальності є один цікавий момент. Він полягає в тому, що наука, незважаючи на наше сильне небажання, примушує нас побачити глибокий зв’язок між сучасною науковою космологією і космологією східних релігій, зокрема, індуїзму і буддизму. Я впевнений, що незабаром багато гіпотез наших християнських містиків, а також багато космологічних і онтологічних теорій східних філософів отримають своє об’єктивне і адекватне тлумачення мовою біохімічних термінів. Споглядання всіх цих неймовірних явищ за допомогою електронного мікроскопа і телескопа руйнує нашу гордість і наш антропоморфізм, який Роберт Адрі називає «романтичною помилкою» [9; 11].

Наші секулярні традиції, наші улюблені концепції, наші культурні системи окам’яніли і застигли. Ми повинні зрозуміти, що вони не вічні, що вони колапсують... Отже, вони повинні поступитися місцем більш розвинутим продуктам еволюції. ДНК і клітини чудово функціонують, а це означає, що людина як вид обов’язково виживе, хоча, можливо, в якійсь мутованій формі.

Альфред Рассел Уоллес розробив разом з Чарльзом Дарвіном теорію еволюції. Уоллес був першим, хто сказав, що так звана дика людина, наприклад, ескімос або пігмей, яких раніше вважали бічною гілкою примітивного виду, що не розвивається, володіє таким самим нервовим апаратом, як і грамотні європейці. Просто дикун не використовує цей апарат так, як цивілізована людина [2; 12]. Він не розвивав його лінгвістично. «Отже, ми можемо зробити висновок,— писав колись А.Уоллес,— що дикун володіє мозком, який при вдосконаленні і розвитку здатний виконувати набагато складнішу роботу, ніж йому зазвичай потрібно» [6; 17]. Залишімо за рамками нашого обговорення етноцентричні припущення (протестантську етику відносно примітивних цивілізацій) і продовжуймо міркувати логічно.

Реалізовуючи потенційні можливості мозку, людина відкрила для себе новий світ, в якому більше не діяли старі закони. «На кожному черговому етапі розвитку мови і символічного мислення з’являлися нові нервові з’єднання» [3; 19]. Нещодавно відкрили і менш спеціалізовані ділянки мозку, так звані «безмовні зони» [1; 81]. Деякі нейрологи не без підстав припускають, що в цих зонах може ховатися потенціал, який наша раса зуміє розкрити тільки в майбутньому.

Таким чином, ми використовуємо дуже малий відсоток нашого нервового апарату, дуже малу частку об’єму мозку, який є в нашому розпорядженні. Ми сприймаємо лише один рівень реальності і живемо тільки в ньому. Але існує нескінченна безліч реальностей і нескінченна безліч напрямів для подорожей розширеної свідомості.

Освітньо-виховна система зовсім не хоче, щоб ви розширювали свідомість, жили і відчували світ безпосередньо. Освіта сьогодні — це анестезія, процедура введення наркотичної речовини, яка притупляє вашу чутливість, паралізує мозок і сковує поведінку [8; 73].

Отже, що робити, щоб зрозуміти свою екзистенційну таїну? На це питання можна відповісти по-різному. Пропоную один з варіантів відповідей: поглибитися в себе. Досліджуйте глибини мозку. Почніть використовувати «безмовну ділянку» мозку [4; 81]. Як це зробити? Протягом тисячоліть люди шукають способи пізнати себе і світ. Один з класичних методів розширення свідомості називається процесом медитації: людина сидить в повній самотності, відключаючи всі думки, всю зовнішню стимуляцію, всі внутрішні механізми мислення, і спостерігає, до чого це призведе. Всі великі мудреці, що змінювали хід людської історії, спочатку «спостерігали» ці майбутні зміни в уяві, під час виконання класичної техніки медитації.

Сучасна психологія дає процесу медитації досить дивну, як на мене, назву: «сенсорна депривація». Психологи з’ясували, що, якщо людину закрити в темній кімнаті, куди не проникатиме звук, світло й інші сигнали із зовнішнього світу, вона повністю дезорієнтується. Її мозок перестає працювати, а в свідомості починають відбуватися дивні речі: у неї починаються галюцинації, одкровення, бачення, вона впадає в паніку і вискакує з кімнати із криком: «Допоможіть!». Причина такого стану криється в тому, що вашій психіці потрібна постійна стимуляція.

Нервова система потребує безперервного потоку інформації. Це її допінг. Щоб довести, що ваша реальність — «найреальніша», ви повинні безперервно одержувати у відповідь реакцію. Поряд з вами повинні знаходитися люди, які нагадують вам, що ви — це Ви; поряд з вами повинні знаходитися люди, які розділяють з Вами одні і ті ж соціальні помилки, одну і ту ж соціальну реальність. Завдяки вашим сумісним зусиллям ця соціальна реальність зберігається і увіковічнюється [8; 46]...

Виникає гостра необхідність в освоєнні, дослідженні, використовуванні і самоконтролі нині недіючої «безмовної зони» мозку, про функції і можливості якої ми поки що знаємо дуже мало [3; 41]... Тож пошуки тривають...

Література

1. Адлер А. Понять природу человека. СПб.: Гуманитарное агентство «Академический проект», 1997;

2. Бондарко А.В. Лингвистика текста в системе функциональной грамматики.— 2001;

3. Грязнова Ю.Б. Функция знания и понимания в современном интеллекте //Тезисы научного симпозиума «Что значит знать?» (знание и понимание).— М.: УРАО;

4. Капра Ф. Уроки мудрости.— Киев, 1996;

5. Лотман Ю.М. Устная речь в историко-культурной перспективе.— 1992;

6. Нуждин Г.А. Знание и понимание как способ и деятельность //Тезисы научного симпозиума «Что значит знать?» (знание и понимание).— М.: УРАО;

7. Родин А.В. Знание-сила //Тезисы научного симпозиума «Что значит знать?» (в контексте философии и педагогики).— М.: УРАО, 1998;

8. Топешко И.Н. Культурно-мифологическая концепция происхождения языка.— 2000;

9. Українське, кавказьке й загальне мовознавство, культурологія: Зб. наук. праць на честь 135-річчя від дня народження академіка Миколи Яковича Марра / УАН національного прогресу; Інститут українсько-кавказьких студій / Ю.Л. Мосенкіс (ред.).— К.: ІУКС, 2000;

10. Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс (методологічний, соціолінгвістичний, етнокультурний аспекти): Дис... д-ра філол. наук: 10.02.15 / НАН України; Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні.— К., 2000.