Інтерпретація як процес утворення особистісних смислів

І. Л. Гудінова, Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, Київ

Проблема означення смислу події людського життя лаконічним, барвистим висловом є прагненням кожної людини, тобто постановка смислового наголосу на виразності своєї думки. Сьогодення винесло на хвилю успіху використання афоризмів, крилатих висловів, хоча психологічний та психолінгвістичний механізм впливу та утворення їх є недостатньо вивченими. Ми розглядаємо афоризм як результат осмислення певних подій життя людини.

Нами було висунуте припущення про те, що афоризм, який виник у результаті суб’єктивної інтерпретації життєвої події, здатен якісно структурувати та переструктуровувати особистісний досвід суб’єкта.

Взагалі, афоризм вважається глибокою узагальнюючою думкою смислу події, що має лаконічну текстуальну оболонку. Його ще можна назвати золотословом людської життєдіяльності, бо в ньому охоплені аргументації і оцінки, актуальність та ілюстрація до події, благозвучність і чистота мовлення, особистий погляд на подію. Процес підбору афоризмів є фактом розширення змістової основи когнітивного простору, узагальнення й конкретизації смислового поля тексту, ілюстрацією проходження всіх етапів осмислення і структурування буденної реалії життя особистістю. Також стильовий контраст між докладним та узагальненим викладенням змісту події сприяє різкому підсиленню виразності.

• Ідеостильові тексти є зберігачами суспільних когніцій — це своєрідний «культурологічний місток» пам’яті народу між минулим і сьогоденням; «проходження» по ньому збуджує у свідомості читача процес впізнавання закодованого смислу у тексті (Р. Ю. Намітокова, І. А. Нефляшева).

• Афоризм — це фонові знання з вертикальним історичним контекстом.

Для інтеграції власного досвіду суб’єктом Н. В. Чепелєва вважає за необхідне осмислити та проінтерпретувати, тобто структурувати особистий досвід. Так, авторка відмічає, що інтерпретація є виходом за межі рамок авторського (історичного) тексту-події та переплетенням отриманої інформації з уже існуючою у особистісному тезаурусі реципієнта. А саме, переструктуровуючи текстову інформацію, реципієнт глибоко осмислює її і вдається до інтерпретації отриманого «смислового\життєвого стрижня», тобто, за індивідуально обраними схемами він розширює рамки тексту, пов’язує його зі своїм досвідом, таким чином формуючи свій погляд на проблему, розгорнуту у тексті. Тобто здобуті смисли занурюються у нові контексти, міркування, проходять через особистісні смислові фільтри суб’єкта. Іншими словами, відбувається «розпредмечування змісту, як готовність зрозуміти й опредметити себе через розуміння тексту-події, як готовність зрозуміти зв’язок зі світом, діяти для того, щоб розчинитися в цій діяльності і знову пережити своє опредмечування через побудову змісту інтерпретації» (Васільєва О. Ф.). Тут інтерпретація стає адекватною динаміці життя, зміні особистості й динамічності її свідомості.

• Афоризм — загальнокультурна значеннєва одиниця.

• Створення афоризмів є креативною функцією мислення, що вимагає наявності в емоційній\емотивній компетенції комунікантів емоційного інтелекту (зокрема, винахідливості, дотепності) (Шаховский В. І.).

Відтак, уміння сприймати смисл тексту-події вибірково, гнучко мислячи, розмаїто й багатогранно сприймаючи світ, є ознакою глибокого розуміння, здатного привести до нового структурування особистісного життєвого смислу, що утворюється та наповнюється завдяки наявності у своїй структурі особистісних чуттєвих образів, цінностей, переконань, знань, поглядів, відношень, побудованих суб’єктом у попередніх актах розуміння і що формуватиме смисл всього людського життя.

Такий процес можливий у разі використання всіх інтерпретаційних схем, які визначила Н. В. Чепелєва, а саме: «Смислових, що охопили насамперед особистісні смисли, тобто мотивоване відношення до значення, форму залучення у структуру свідомості особистості. Культурних, що використовують зразки певної культури. Когнітивних, що охопили концептуальні схеми, знання та уявлення суб’єкта».

• Мова — основний засіб констатуювання й організації етнокультурної свідомості, спосіб збереження і функціонування етнокультурної свідомості.

У своїй концепції розуміння смислу Ю. А. Шрейдер вважає, що «надання словесного еквіваленту думкам та почуттям дає змогу суб’єкту отримати смисловий каркас, в який можна вставити свій смисл, оформлений у словесну форму, і далі можливе розширення цих меж чи, навпаки, їх звуження до певного лаконічного визначення». Відтак, чим вищий рівень мовної одиниці, тим значиміший смисловий компонент у семантичній сфері — смисл виконує функцію значення.

Так, під час узагальнення смислу події відбувається: 1) процес утворення та виділення смислових\текстових категорій; 2) понятійне розчленування зовнішнього та внутрішнього світу людини відповідно до суттєвих характеристик його функціонування та буття; 3) категоризація та виявлення закономірностей і правил за допомогою операцій логічного висновку; 4) установка смислових зв’язків між частинами досвіду; 5) стратифікація, ієрархізація та класифікація життєвих закономірностей і правил (Богін Г. І.).

• Афоризм як жартівливо іронічна манера людини (експресивна домінанта сучасної людини).

• Афоризм — інтелектуальна розрядка комуніканта.

Саме афоризм забезпечує: 1) ясне і повне пояснення нових понять і поглядів; 2) підтримку інтересу до події; 3) логічну побудову власних міркувань; 4) доречне використання при категоріальному чи оціночному судженні; 5) виклик позитивної емоційної домінанти у співрозмовника і самого себе. Така домінантна емоція фіксує в афоризмі «свою картину світу» (людина повинна, в першу чергу, залишитись задоволеною інформацією. Хоча протягом життя «картина світу» поступово змінюється).

• Афоризм програмує ту реальність, яка потрібна людині.

А саме, він виступає як: 1) програмне зі смислової і лінгвістичної точок зору забезпечення способу дій; 2) піднесення культурних цінностей чи різке означення позитиву або негативу з відчуттям застережливого табу; 3) підсумовувач та узагальнювач життєвих реалій.

Виходячи з описаного вище, можна зробити висновок, що саме оформлення фактів, думок в текстову\словесну оболонку (афоризм) стає скарбницею світовідчуття суб’єкта, і дана форма є структурним переглядом власних життєвих позицій. «Це більше ніж слова, це особистісний смисл, який пройшов через фільтри думок» (Гомер).

• Афоризм спонукає до дії, осмислення ситуації.

• Афоризм — актуалізація і реалізація.

Так, вирішальні слова, що коментують подію, викликають рішучі погляди та дії відносно певного факту\події та стають рушійними для всієї життєдіяльності особистості. Тобто породження та фільтрація життєвих смислів, які ведуть до окультурення, легкої соціалізації життєвих позицій людини в системній цілісності.