Інтуїтивізм і кіномистецтво: у пошуках діалогу

В.В. Германчук, Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого

Визначаючи і характеризуючи специфіку методологічних орієнтирів сучасного мистецтвознавства, науковці акцентують особливу увагу на тенденції міжнаукового взаємозв'язку, що відкриває значні можливості для всебічного аналізу художніх процесів і конкретних творів. Зокрема, зазначений орієнтир виявляє свій потужний потенціал у сучасному кінознавстві, стимулюючи дослідників до створення оригінальних концепцій. Водночас не можна не побачити на цьому шляху певну ситуацію пріоритетів, зумовлену об'єктивними і суб'єктивними причинами. Так, видається цілком логічним і природним інтерес провідних кінематографістів світу насамперед до філософсько-естетичних напрямів, які виникли в умовах ХХ століття (психоаналіз, &#171,глибинна психологія&#187,, екзистенціалізм), адже діалог, що склався на цьому терені, значною мірою був стимульований спільним &#171,часовим простором&#187,, в якому працювали вчені &#151, фундатори зазначених течій та кіномитці.

Заслуговує уваги ще один принциповий момент, пов'язаний з можливістю, так би мовити, &#171,перекладу&#187, певних теоретичних положень на мову кінематографу. Власне, перелічені нами напрями дозволяють це зробити, адже в контексті кожного з них безпосередньо чи опосередковано відбувався вихід дослідників у площину художньої творчості та феномена мистецтва. Водночас з поля зору кінознавців фактично &#171,випадає&#187, ще одне яскраве філософсько-естетичне явище, вплив якого на кінематографічну практику виявився досить потужним,&#151, інтуїтивізм. Цей напрям ототожнюється з іменем лауреата Нобелівської премії, особистості &#171,поза конкуренцією&#187, &#151, Анрі Бергсоном (1859 &#151,1941).

Входження ідей французького філософа у кінематографічний простір виявилося досить важким, що зумовлювалося, принаймні, двома причинами. По-перше, складністю самої теорії і, насамперед, її понятійного апарату, який постійно доопрацьовувався і уточнювався самим вченим, по-друге, так би мовити, &#171,територіальною обмеженістю&#187, інтуїтивізму. Науковий резонанс цього напряму, зрозуміло, не можна зіставляти з рівнем світової популярності психоаналізу, але навіть порівняно з екзистенціалізмом і неотомізмом, що мали чітко виражену &#171,проєвропейську&#187, орієнтацію, але тим не менш охопили значну кількість країн європейського регіону, інтуїтивізм продемонстрував свою &#171,географічну локальність&#187,. Показово, що навіть у Франції теорія А.Бергсона не стимулювала подальші наукові розвідки і її єдиним &#171,наступником&#187, став італійський теоретик Б.Кроче. Водночас інтуїтивістська концепція виявилася плідним грунтом для художніх пошуків на терені європейського кіномистецтва.

Тривалий час кінематографічну інтерпретацію ідей А.Бергсона кінознавці, передусім, ототожнювали із творчими здобутками митців Франції. Аналіз проблеми теоретико-практичного діалогу в мистецтві ХХ століття актуалізує наші розвідки й щодо вивчення питання опосередкованого впливу інтуїтивізму на кіномистецтво. Зазначений орієнтир зумовлює необхідність здійснення певних уточнень, які, насамперед, пов'язані з самим визначенням &#171,опосередкований вплив&#187,. Вживаючи його, ми прагнемо наголосити, що художник, який існує у мистецькому середовищі, можливо навіть на позасвідомому рівні, включений у низку культуротворчих процесів, частиною яких, зрештою, є він сам. Отже, опанування ним певних філософських ідей досить часто відбувається опосередковано, зокрема, через інші мистецькі твори, в яких ці концепції художньо осмислюються.

Серед філософських констант інтуїтивізму варто виокремити бергсонівські моделі простору і часу, які, починаючи з середини 20-х та впродовж 30-х років, стимулювали творчість провідних європейських кіномитців і найактивніше ними інтерпретувалися. Зазначений факт видається надзвичайно показовим, оскільки засвідчує, що розвиток теорії інтуїтивізму та рух кінематографа відбувалися паралельно, забезпечуючи продуктивність і потужність їх теоретико-практичного діалогу.

Починаючи з другої половини ХХ століття цей процес стає все інтенсивнішим і спостерігається не лише у Франції, а охоплює декілька країн &#171,кінематографічної&#187, Європи, зокрема, Італію та Іспанію. Причину такої ситуації пояснює популярність ідей Б.Кроче, що дедалі стає все більшою, а також естетико-мистецтвознавчі експерименти А.Роб-Грійє в галузі літератури та кінематографа.

Отже, осмислення кінематографічної моделі інтуїтивізму в контексті культуро-творчих процесів ХХ століття зумовило необхідність комплексного осягнення як практичних, так і теоретичних параметрів цього явища.