Історико-сцієнтичне значення теорії української міфології М.&nbsp,Костомарова

Н.&nbsp,М. Цицалюк, Харківський державний інститут мистецтв ім.&nbsp,І. П.&nbsp,Котляревського

Погляди М.&nbsp,І.&nbsp,Костомарова (1817 &#151, 1885) на українську міфологію особливо актуальні сьогодні, коли українознавство як система знань набуває все більшого значення.

В своїх теоріях Микола Іванович Костомаров врахував всі тогочасні досягнення та прорахунки порівняльно-міфологічної, або арійської школи, засновниками якої були Я.&nbsp,Ґрімм, Кук, Макс Мюллер, Шварц, де Ґубернатіс, фон Ган, Жорж Кокс та ін. На відміну від деяких дослідників міфології, що відривали реальні процеси розвитку міфів від історичного розвитку народу, оперуючи в результаті голими формулами, під які підводили досліджувані явища, М.&nbsp,Костомаров стоїть на засадах культурно-історичної школи, аналізуючи українську міфологію. Він, можна сказати, стає предтечею етнографічної (антропологічної), чи психологічної, школи академіка Веселовського. Це не дивно, бо М.&nbsp,І.&nbsp,Костомаров як науковець сформувався в Харкові, де працювали такі видатні етнографи-письменники і професори Харківського університету, як П.&nbsp,Гулак-Артемовський, Амвросій Метлинський, І.&nbsp,Селезневський, брати Писаревські та ін.

Українську міфологію, яку він вважає природною релігією, Костомаров аналізує в порівнянні з поганською слов’янською міфологією та з міфологією балтійців і німців. Цілком новою не лише для української науки, але й для науки інших слов’янських народів була ідея єдності історичного життя людей з явищами природи, які символізувалися в міфології. Цю теорію М.&nbsp,Костомаров почав розробляти з 1872 р. Зміст її полягає в аналізі міфологічних та пісенних символів. Цілісний текст цієї роботи подано в монографії &#171,Историческое значение южнорусского народного песенного творчества&#187,, що була надрукована в 21 томі &#171,Собрания соч. Костомарова&#187, в 1906 р. В своєму дослідженні М.&nbsp,Костомаров доводить, що міфи і символи зумовлюють і взаємно породжують один одного. Міфи надають предметам оточуючої дійсності того духовного значення, яке вони в собі містять. Символіка української пісні пов’язана з символікою міфів дуже тісно, саме тому, зазначає Костомаров, з усіх слов’янських пісень українські особливо багаті й важливі для розуміння давньої символіки, вони набагато перевершують російські за своєю народною символікою.

М.&nbsp,Костомаров сформулював нове історико-сцієнтичне ставлення до народної поезії, яку зневажливо кваліфікували як мужицьку та базарну. Він вважав, що саме народна поезія виявляє цілісний характер народу, коли кожен народ розглядати як єдину особу. Народна творчість розкриває світогляд і релігійні почуття всього народу. Об’єкти оточуючого світу входять до поетичних творів виключно символічно, стимулюючи там духовне значення. Явища природи стають народними символами, становлять собою продовження природної релігії, тобто міфології. Тому народна символіка набуває надзвичайного значення для етнографії та історії. Таким чином, народна поетична символіка разом із міфологічними символами виявляють, що таке окремий народ, яке буття він переживає, а це дає можливість зрозуміти, чому так, а не інакше складалась його історія.

Дослідження М.&nbsp,Костомарова щодо української міфології вказують на походження первісного значення міфологічних уявлень, на постійну зміну міфів і вірувань на історичному ґрунті. Разом з цим він підкреслює історичну роль міфу на кожному окремому етапі суспільного розвитку. Все це доводить, що не лише міф регулює антропологічні ознаки суспільства, але й сам вбирає в себе розвиток морального і естетичного характеру суспільства, змінюючи свій історико-етнографічний зміст.