К. Т.-Ставровецький про сенс життя людини

В. В. Патерикіна, С. Я. Клецова, Донбаський державний технічний університет

У філософії К. Т. Ставровецького чільне місце належить дослідженню сенсу життя людини, витоків, цілей та засобів творчої життєдіяльності особистості. Вченню Транквіліона про сенс життя властива суперечливість, яка зумов­люється поєднанням у ньому (як і в усьому його світогляді) концепцій багато в чому протилежних напрямів філософствування: з одного боку, традицій східної, візантійсько-слов’янської богословсько-філософської думки, а з іншого— ідей ренесансно-гуманістичної та реформаційної течій.

За Ставровецьким, особистість творчо вибудовує саму себе та власне життя згідно з двома інтенціями життєдіяльності: трансцендентною та іманентною земному світові.

Розуміння життя в його трансцендентній підпорядкованості в головних своїх рисах залишається в річищі тогочасної вітчизняної (східної) традиції, представники якої сповідували ідеали споглядального життя. Згідно з принципом споглядальності, метою життя є індивідуальне спасіння, безсмертя, єднання з Богом; шляхом її досягнення — процес релігійного оновлення особи, піднесення людини до Бога; а головним засобом — духовна активність: моральне самовдосконалення. Механізм морально-релігійного перетворення людини полягає у взаємодії двох способів її діяльності: духовного та практичного. У свою чергу, духовна діяльність розгортається у двох аспектах: гносеологічному та аксіологічному. Пізнавальна активність особи має два головні напрями. Перший її напрям становить пізнання божественної сутності за допомогою «чистої віри» в богословські істини: «Въ-первих, познай творца своєго» [1, 208]. Другим напрямом пізнавальної активності є самопізнання, усвідомлення подібності духовної сутності людини до сутності Бога: «По-второ, познай самого себе, яко єст-єс[ь] так дивноє и розумноє створен[ня], кшталтом и образом божіим, світлостю разумною и несмертельностю почтений от бога и межи аггели посажоний» [1, 208]. Необхідність духовно-моральної діяльності зумовлена тим, що «сътвори бог чоловіка з двоякои битности — небесна и земна. Тіло видимоє — от землі, душа же невидимая — от небеси» [1, 238], і саме остаточна перемога прагнень душі над бажаннями тіла знаменує собою релігійно-моральне оновлення людини: «єсли ся ум той, живучи в тілі смертном, соєдинить преизволенієм своим зъ богом и аггели єго, тогда вічне зъ богом зостанет и по разлучен[н]ю тіла» [1, 237]. Другим способом у ме­ха­ніз­мі морально-релігійного оновлення особи є специфічна практична діяль­ність — усамітнення, яке сприяє самозаглибленню та само­зосе­ред­женню.

Проте Ставровецький не задовольняється описом лише трансцендентно спря­мованого життя особи, а ретельно аналізує другу, іманентну земному світові, інтенцію людської діяльності. Сенс життя в його іманентній спря­мо­ва­но­сті мислитель базує на принципі дії, згідно з яким мета життя особи полягає в її душевному та практичному оновленні, шлях до неї — це процес ба­га­то­ви­мір­ного самовдосконалення особистості та оптимізація суспільного життя, а го­ловні за­соби — духовна та практична активність у межах земного світу. Піз­навальна діяльність у її земній спрямованості здійснюється завдяки влас­ним душевним здібностям особи, їх сукупність — це третя мудрість, яка «при­ро­жоная в кожной души... от бога єст дана» [2, 247]. Надбання цієї мудрості становлять філософія і світські науки [2, 247–248]. Зміст моральної діяльності особи полягає передусім у подоланні егоїстичних бажань заради зміцнення аль­труїстичних прагнень до спільного блага, у перемозі дієвого ставлення до природного та суспільного світу над споглядальним: «Возненавидим ліность и праздность проклятую!» [цит. за 3, 47].

Література

1. Кирило Транквіліон-Ставровецький. Зерцало богословії // Пам’ятки братських шкіл на Україні (кінець XVI — початок XVII ст.): Тексти і дослідження.— К.: Наукова думка, 1988.— с. 208–243.

2. Кирило Транквіліон-Ставровецький. Перло многоцінноє // Пам’ятки братських шкіл на Україні (кінець XVI — початок XVII ст.): Тексти і дослідження.— К.: Наукова думка, 1988.— с. 243–255.

3. Паславський І. В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст.— К.: Наукова думка, 1984.— 128 с.