Календарні обряди Північно-Західної Житомирщини та їхнє побутування в середовищі околичної шляхти (етноареальний аспект)

І. І. Несен, Музей народної архітектури та побуту НАН України, Київ

Дослідження здійснене в контексті створення садиби околичного шляхтича в експозиції «Полісся» Музею народної архітектури та побуту НАН України. Воно базується на порівняльному аналізі етнографічних матеріалів середини ХІХ ст., першої чверті ХХ ст. та кінця ХХ — початку ХХІ ст. Територіально воно охоплює північно-східну частину Житомирщини (межиріччя Тетерева та Норині), де упродовж ХІ-ХV ст. виникали родові поселення так званої околичної шляхти.

Аналіз обрядів річного циклу, що побутували на окресленій території, підтвердив їхню загальноукраїнську основу, а також виявив місцеві локально-регіональні сюжети, уявлення про сезонність свят, місцеві атрибути тощо.

У регіоні фіксуємо одночасне існування уявлень про чотири сезони та про поділ річного кола на теплий та холодний періоди. Так, зустріч літа й зими припадає на Стрітення, а прихід весни — на Благовіщення. Перехід від весни до літа пов’язаний зі святом Трійці, а від літа до осені — зі святами Св. апостолів Петра та Павла, Іллі, Семена. У холодному періоді осінь відокремлена від зими уявленнями про появу снігу та морозу. Останню очікували до свят Покрови або Архистратига Михаїла.

Перехідну позицію між сезонами займає традиція поминання померлих родичів — справляння дєдов. Вони відбувалися на переході від зими до весни, від весни до літа і від осені до зими. На відміну від загального масиву поселень, у шляхетських селах побутування обряду дідівської вечері утворює два ареали: південний (межиріччя Тетерева та Ужа), де згадана традиція сьогодні практично згасла, і північний (межиріччя Ужа та Норині), де вона збереглась так само повно, як і в мужицьких селах.

Весняний цикл містить низку сюжетів та атрибутів, що мають ознаки початку року. Йдеться про традиції випікання хрестів, що з ними розпочинали роботи в трьох найважливіших галузях господарювання — бджільництві (перше відкривання колоди), тваринництві (перший вигін худоби) та землеробстві (перша сівба ярових); обдаровування хрещених великодніми яйцями; рудиментарно — дівочі ворожіння у день Сорока святих.

Літній цикл за місцевими уявленнями тривав від Трійці до жнив. Отже, до нього входять русальний тиждень від клечаної (кленної) суботи до розигрів, свято Івана Купала (Купальний Іван) та народні обряди, пов’язані з днем Св. Апостолів Петра та Павла. Етноареальне вивчення троєцьких традицій виявляє у північній частині обстежуваної території західний ареал (лінія Овруч — Словечно), де серед рослин, що вживались для клечання, переважає клен, та східний (лінія Овруч — Народичі), де переважає липа. Південний ареал (межиріччя Ужа та Тетерева) репрезентує традицію поєднання липи, клена та берези. Виділяємо також звичай швидкого винесення троєцького зілля з хати (через три дні).

У структурі купальських обрядів фіксуємо відсутність антропоморфних атрибутів (опудал). Купайло у північній частині — це найчастіше вогонь (багаття) або тичка з палаючою бочкою, у південній — деревце. Системністю відзначаються охоронні заходи худоби від відьом та дівочі купальські ворожіння про одруження.

У системі обрядів свята Петра знаходимо низку осінніх мотивів: приготування сирної страви, від якої зозуля перестає кувати (за характером приготування сирної страви та її назвою виділяємо північний та південний ареали); перше копання картоплі, зажинання хліба (жнива за місцевими уявленнями — символ смерті). Одним із святкових обрядів є і звичаєве обдаровування пастухів.

Осінній цикл пов’язаний з періодом жнив, засівок, обрядами закривання землі. Символами останнього є відлітання птахів, ховання змій, закривання бджолиних вуликів тощо. Жнива репрезентують поетапне виготовлення кількох атрибутів: першого сніпка (зажинка, борідки), його наступне перетворення у спасівський вінок та насамкінець — залишання на полі останнього жмута колосся (борода, дід, обжинок, дожинок) у поєднанні із хлібом, сіллю та полотном. У шляхти побутувало також виготовлення останнього снопа. У північній частині регіону кількість колосків у бороді регламентована, у південній — довільна. Осіннє засівання здійснювалось зерном з першого сніпка. Період осіннього засівання в регіоні пов’язаний із днем Семена, а також з обрядом одруження комина (запалювання живого вогню на новий осінньо-зимовий період). Традиційною звичаєвістю позначені й присвяткові толоки на Іллю, Ганну, Паликопа.

Зимовий цикл формують традиції поминання померлих родичів, дівочі ворожіння у свята Катерини, Андрія, Варвари, Різдвяний період. Тривалість останнього — від Різдва до так званого різдвяного дня. Головні атрибути — кутя, різдвяна паляничка, сіно, спорадично — сніпок збіжжя. Основні сюжети: ворожіння господарів на майбутній врожай та дівчат на швидке одруження, виявлення ознак нового року.

На відміну від родинних (насамперед, весільних), календарні традиції Північно-східної Житомирщини, досліджувані як у мужицьких, так і в шляхетських селах, виявляють насамперед ареальний, а не соціальний аспект.